Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер
ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА
Саме на Волині розпочалась українсько-польська громадянська війна. Події на Волині пояснюють ту неймовірну жорстокість польської помсти, що забезпечила УПА матеріалом для пропаганди, який було використано, коли чистки поширились на південь, до Галичини. На заході, за Західним Бугом, між українськими та польськими партизанами розпочались безжалісні воєнні сутички. Так, наприклад, у східній частині довоєнного Люблінського воєводства наприкінці 1943 р. обидві сторони винищували село за селом. Польські партизани з Батальйонів Хлопських відповідали УПА жорстокістю на жорстокість. Свідчення одного польського партизана варті того, щоб зацитувати їх повністю: «На їхні невимовно варварські атаки, ми відповідали власними звірствами. Коли ми захоплювали українське поселення, то неодмінно відбирали та страчували придатних до служби чоловіків. Зазвичай ми дозволяли їм пробігти кроків сорок, а потім стріляли в спину. Це вважалося найгуманнішим методом. Інші вояки з нашого загону, про вчинки яких я ще розповім, поводились інакше і мстилися жахливо. Жоден з нас не поворухнув пальцем, щоб їх зупинити. Однак я ніколи не бачив, щоб хто-небудь із наших насаджував немовля чи мале дитя на вістря свого багнета і тримав його на вогні. Зате я бачив обвуглені тіла польських дітей, що загинули в такий спосіб. Якщо ніхто з нас не вчинив подібного, то це лише єдине жахіття, якого ми не скоїли»[345]. Вояки Батальйонів Хлопських були не єдиними польськими партизанами на цих землях, що вбивали українців та воювали з УПА. Наприклад, навесні 1944 р. загони АК, виступивши на оборону Холмського повіту, спалили поміж іншим майже двадцять українських сіл[346]. Загалом же у Люблінському та Ряшівському воєводствах у 1943–1944 рр. поляки та українці вбили майже по 5 тис. цивільних з кожного боку[347].
Кампанія УПА з вивільнення «Західної України» від поляків набула відчутних обертів у Галичині в січні 1944 р. У 1943 р. тактика УПА на Волині зазвичай полягала у нападах на село й убивстві населення без попередження. Натомість уже в 1944 р. в Галичині УПА інколи давала польським родинам можливість вибирати: втікати чи чекати на смерть. Ось наказ вищого командування УПА своїм солдатам, що було оприлюднено після різанини на Волині та під час чисток у Галичині: «Ще раз нагадую: спершу зверніться до поляків, щоб вони лишали свої землі, а лише потім знищуйте їх, а не навпаки»[348]. Разом із вигіднішою для поляків демографічною ситуацією, їхньою кращою самообороною та мобілізацією і диверсіями підрозділів АК ця очевидна зміна політики обмежила втрати серед польських мирних жителів у Галичині до 25 тис. осіб. Самих же нападів УПА на цивільне населення у Галичині не поменшало, й вони не стали менш жорстокими. Як і на Волині, у Галичині загони УПА часто вбивали всіх без винятку мешканців села. Відділи служби безпеки УПА нишпорили сільською місцевістю, вбиваючи не лише польські родини, а й окремих поляків[349]. У вирі обопільних етнічних чисток УПА заявила, що саме поляки почали різанину, трактуючи їх як «сталінсько-гітлерівських агентів» з огляду на факт місцевого колабораціонізму поляків із німцями на Волині та наказ польського уряду АК співпрацювати з Червоною армією. Як стверджувала УПА, український народ «дістав [...] удар ззаду» від польського уряду та польських агентів Сталіна та Гітлера[350].
У березні 1944 р. у Львові українська поліція перевіряла видані німцями посвідчення особи (Kennkarten) у молодих чоловіків, що наважувались вийти на вулицю, й убивала тих, хто виявлявся поляком. Сьогодні припускають, що в такий спосіб українські поліцаї намагалися здобути ці посвідчення для себе з надією уникнути можливого покарання за співпрацю з німцями після того, як Червона армія візьме Львів[351]. Інакше кажучи, українці, які співпрацювали з нацистами, хотіли використати німецькі ідентифікаційні документи, щоб видати себе за поляків й уникнути радянської помсти. Хоч би якими були мотиви, ці вбивства були сприйняті як новий виток терору в межах міста, де поляки були в найбільшій безпеці. У відповідь польські партизани вбили 130 мирних українців з передмістя Львова. З іншого боку, УПА продовжувала стратегічні чистки в навколишніх селах з наміром перетворити територію навколо міста на етнічно українську. УПА також намагалася здобути контроль над дорогами до Львова, аби не допустити, щоб поляки отримали допомогу від Заходу. Загалом УПА вбивала мирних поляків та воювала з польськими партизанами по всій Галичині до червня 1944 р. З наближенням Червоної армії поляків почали евакуйовувати з сіл та міст. У той час як величезний радянсько-німецький фронт рухався Україною на захід, АК та УПА воювали на власному фронті, що розтягнувся на сотні кілометрів[352]. Влітку 1944 р., коли Червона армія дійшла до Галичини, там лютувала всеохопна та безжальна українсько-польська громадянська війна.
СВІТОВА ВІЙНА
Для більшості людей воєнна історія локальна, і тому ми можемо зрозуміти поляків та українців, які зосередились на власному фронті, а не на просуванні Червоної армії. Проте, щоб збагнути хоча б місцеві наслідки українсько-польської громадянської війни, слід розглянути цей локальний конфлікт в ширшому контексті світової війни. Тоді ми побачимо, як цей місцевий конфлікт знесилив обидві сторони в той час, коли насувалася більша війна. Навіть гірше: він перешкодив полякам та українцям об єднатись, коли наступала Червона армія. Напади УПА на цивільне населення змусили понад 20 тис. поляків стати до зброї. Вони бились проти українців як німецькі поліцаї, радянські партизани, учасники самооборони та вояки АК. Від війни з Німеччиною АК застеріг також польський уряд у Лондоні.
Метою польської акції «Буря» влітку 1944 р. було перемогти німців своїми силами та дочекатись приходу радянських сил у ролі представників незалежної Польщі. З військового погляду, це було повстання проти німецького панування, з політичного — намір постати перед радянською владою відновленою польською державою. На польському сході операція «Буря» означала підтвердження легітимності польської присутності на Волині та в Галичині. Саме тут польське антинімецьке повстання вперше зіткнулося з радянськими методами. У березні — липні 1944 р. НКВС поступово розформував 27-му (Волинську) дивізію АК, що перейшла на бік Червоної армії, боролась з УПА та воювала проти вермахту. Протягом весни 1944 р. п'ята піхотна дивізія та чотирнадцятий уланський полк АК воювали проти УПА за Галичину та
