Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер
На початку 1943 р. УПА також сприяла зближенню поляків і нацистів, одночасно виступивши проти обох. Поляки мстилися українцям як німецьким поліцаям. Коли ж волинські українці полишили німецьку службу, щоб приєднатись до УПА, німці почали розглядати поляків як гідну заміну; масові вбивства останніх українцями полегшували процес вербування. Наприклад, німці пропонували роботу в поліції втікачам із Глибочиці, які рятувалися від УПА. Як згадує один поляк із Софіївки[333], з тих самих волинських місць, що приєднався до німецької поліції з іншими 110 чоловіками після масової різанини 11–12 липня 1943 р., «нам ішлося про зброю, про те, як її добути»[334]. Тоді до німецької поліції вступило майже 12 тис. поляків. Однак німці ще більше все заплутали, закликавши до лав польської поліції цілий батальйон із Генерал-губернаторства. Польські поліцаї, і місцеві, й новоприбулі, вчиняли жахіття над українцями[335]. Хоча вони й були зрадниками (на думку польського уряду в далекому Лондоні), помста поляків у німецькій уніформі була вагомим приводом для того, щоб українці-волиняни повірили в пропаганду УПА про польського ворога.
Звісно, УПА знищувала мирних поляків ще до того, як вони могли звернутися до німців по допомогу. Погляньмо, наприклад, на ці звіти УПА за квітень 1943 р.: «[В] с. Кути Шумського району спалено цілу польську колонію (86 дворів), а населення винищено за співпрацю з гестапо та німецькою владою»; «[у] Вербському районі спалено польську колонію Нову Новицю (40 дворів) за співпрацю з німецькою владою. Населення знищено»[336]. Ті, хто виправдовував убивство всіх чоловіків, жінок та дітей у польських колоніях колабораціонізмом поляків, самі щойно залишили німецьку поліцію. Таким чином, вони вивільнили диявольську логіку, якої не могли передбачити. Німецька політика була спрямована на те, щоб убити рідних тих українських поліцаїв, що дезертирували, зруйнувавши рідні села тих поліцаїв, які втекли зі зброєю. Німці невідкладно виконували заплановані акти помсти, залучаючи польських новобранців. Відтак більшість із тих, хто приєднався до УПА, вмить втрачали дім і родину й у такий спосіб отримували ще одну причину ненавидіти поляків. На літо 1943 р. польський колабораціонізм став головною підставою для етнічних чисток, що розпочалися навесні. Як підсумував ситуацію у серпні 1943 р. один із керівників ОУН(Б), німецька служба безпеки «уживає до своєї нищівної акції ляхів. У відповідь ми нищимо їх безпощадно»[337].
Для польського уряду в Лондоні волинська трагедія стала несподіванкою, що не відповідала його планам на війну: ця різанина була непередбачуваною, а реакція волинських поляків — небажаною, адже інтереси Польщі залишались першочерговим завданням. Лондонський уряд постав перед непростою дилемою, навіть якщо не зважати на український фронт. Із наступом Червоної армії навесні 1943 р., що того літа завершився поразкою німецької танкової армади під Курськом, радянська перемога почала виглядати цілком реальною. Очікувалось, що поляки, як союзники, спрямують АК на допомогу радянським військам. Окрім того, як виразник польських інтересів, лондонський уряд прагнув бути серед визволителів Польщі. Натомість він був змушений кинути всі свої обмежені сили на боротьбу проти УПА. 20 липня 1943 р. АК звернулась до загонів польської самооборони з пропозицією перейти під її командування. 30 липня 1943 р. АК закликала покласти край убивствам мирних мешканців і виступила за українську незалежність на землях, вільних від польського населення. Проте це не зупинило вбивства. Більше того, такий перебіг подій посилив упевненість українських націоналістів у тому, що етнічні чистки були єдиною можливістю здобути території Польщі. У січні 1944 р. АК сформувала свою 27-му (Волинську) дивізію піхоти чисельністю 6 558 вояків, завданням якої була боротьба проти УПА, а потім — проти вермахту[338]. До цієї дивізії, яка стала найбільшим підрозділом АК, увійшли загони польської самооборони, що були створені для захисту мирного населення від УПА, та колишні польські поліцаї, які залишили німецьку службу. Однак цю дивізію навряд чи було б сформовано, якби УПА не проводила етнічні чистки[339]. І хоча польський уряд наказав не чіпати цивільних, польські партизани спалювали українські села та вбивали поодиноких українців, яких вони зустрічали на волинських шляхах[340].
Хоча служба волинських поляків у німецькій поліції та діяльність радянських партизанів і вояків АК були наслідками жорстокості УПА, однак саме це стало корисним джерелом для упівської пропаганди; завдяки цьому хоч і штучно, але ефективно до радянської та німецької окупації можна було прив'язати не лише поляків з Волині, а й польський уряд у Лондоні. Звернімо увагу на твердження, висловлене на серпневому конгресі ОУН 1943 р.: «Польська імперіялістична верхівка є вислужником чужих імперіялізмів та ворогом свободи народів. Вона намагається запрягти польські меншини на українських землях і польські народні маси до боротьби з українським народом та допомагає німецькому та московському імперіялізмам винищувати український народ»[341]. Протягом 1943 р. частини польської самооборони одночасно співпрацювали з радянськими партизанами і з німецькими військами для боротьби проти УПА[342]. Однак це було локальне явище, яке мало своє локальне пояснення. Загалом, ми не можемо говорити про співпрацю польської влади та польських збройних сил ані з німецьким, ані з радянським «імперіялізмом». АК від часу свого створення боролась проти німців. І хоча союзники вимагали від польських сил співпраці з радянськими військами, в 1943 р. із цього також ще нічого не виходило. У квітні 1943 р. Сталін, не особливо прагнучи співпрацювати з польським урядом у Лондоні, скористався з викриття скоєного радянською владою масового вбивства польських офіцерів у Катині, щоб розірвати зв'язки з польським еміграційним урядом. Окрім того, звинувачення УПА виглядають анітрохи не кращими з огляду на політику самих українських націоналістів. Якщо вести мову про «винищення» то УПА знищувала поляків на Волині в 1943 р. руками тисяч партизанів, які допомагали нацистам знищувати євреїв у 1942 р. Якщо ж говорити про колабораціонізм, то найкращим його прикладом, без сумніву, була дивізія СС «Галичина», і це навіть не згадуючи про цілковите домінування українців у місцевій адміністрації дистрикту «Галичина» Генерал-губернаторства, де на початок 1944 р. їх було 346, в той час як поляків — лише троє[343]. Втім, метою подібних декларацій була політична агітація, тому слід відрізняти історичну оцінку від особистого досвіду в певному часі та просторі. Подібна пропаганда була до певної міри дієвою саме тому, що вона відображала нещодавній досвід українців.
Будь-яка пропаганда використовує не лише здатність мови узагальнювати окремі випадки, а й схильність людей вірити в такі загальні твердження, які видаються їм суголосними із власним досвідом. Одна з диявольських вигод етнічних чисток полягає в навішуванні національних ярликів окремим звірствам. Знищуючи певних осіб в ім'я нації, ті, хто вдається до етнічних чисток, не лише принижують, розлючують та націоналізують вцілілих; вони також перетворюють інших
