Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

Спить, як зачарований. А він, як зачарований, і т. ін.

З богом не можна говорити звичайною буденною мовою, — він цієї мови не зрозуміє й недослухає. Треба знати Божу мову, й ЇЇ власне знали волхви. Молитву до бога не кожен уміє сказати належно, — уміють це найкраще волхви. Поет — це також волхв, жрець, бо знає божу волю й уміє по-божому говорити. От чому поети, співці вдавнину виконували й ролю жерців. Вони вважалися людьми, близькими до богів, як співець Боян, що згадується в «Слові о полку Ігоревім», або співець Митуса,[147] Ходина й ін. Поетичне надхніння подають боги. Встаровину поети звалися ще й «пророками», від «ректи» — належно говорити; боян, баян — від «баяти», розповідати; хто не розумів віщого голосу, той був «невіглас», немудрий, темний. В Біблії Книги Пророків у більшості написані віршами, і мовою поетичною, бо писали їх Пророки-поети.

Слово, належно й своєчасно сказане, має велику й чудодійну силу, — воно лікує, приносить добро («благословення»), або, навпаки, сильно шкодить. Зле слово, сказане відповідного часу ворожбитом, конче збудеться, як може збутися й слово добре. Такі слова власне й знають ворожбити, чому можуть легко людину лікувати, або, навпаки, наслати їй хворобу. Віра в чудодійну силу слова в наших предків була дуже велика, чому було й велике поважання волхвів, ворожбитів і т. ін. Знати належне слово можуть не тільки чоловіки, але й жінки, — відунки, чаклунки чи відьми.

На цьому засновані в нас усякі приговори за чаркою, в бесідах, при привітах, поздоровленнях на Святах, — тут віра в те, що слово сповниться.

Напр.: Щоб вашим дітям щастя на кожному пальці сиділо, щоб воно вам усім у ваші двері не вміщалося!»[148] З віри, що слово конче збувається, спішать сказати «На здоров'я», як хто чхає. В Златоустів і в Початковому Літопису під 1068 р. читаємо: «Друзії і закиханію (чханню) вірують, єже биваєть на здравіє главі.[149] Вагу слова добре знають і поети, тому в «Слові о полку Ігоревім» поет Боян зветься віщим.

Відуни завжди вміють складати слова в магічні формули, які неодмінно справдяться. Взагалі ж, буває й певний час, коли кожне слово, голосно сказане, конче сповниться; пор. приповідку (Плавюк 152): Скажи слово, а нещастя готово. Ось тому звичайно радять не говорити непотрібного ні на кого на ніч, щоб часом не наврочити. Накликання бажаного словом знаходимо по всіх обрядових наших піснях.

Ось на основі цієї стародавньої віри в силу слова й засновані всі наші закляття та замовлення. В з а к л я т т і звичайно висловлюється наше сильне побажання про щось і віра, що так станеться. Закляття часто зв'язані з молитвами, або переходять у них. Давня людина бачила круг себе багато магічного, вірила в магічну силу слова, і з глибокої давнини пильнувала його використати.[150]

Заклинання ведуть свій початок з дуже давнього часу, а дослідники знаходять у них впливи вавилонські та халдейське-юдаїстичні, впливи Талмуду та Кабали. На закляттях нового часу відбилося Християнство. У нас закляття (власне самозакляття) маємо вже в Іпатієвому Літопису під 944 (945) та 971 роком, коли наші князі клянуться за виконання договору. Напр. у договорі 971 р. Святослава з греками русичі клянуться: «Да імієм клятву от Бога, в него же віруєм, да будем золоті, яко же злото, і своїм оружьєм да іссічені будем, да умрем». Сам плач Ярославни в «Слові» 1187 р. — це похоронне голосіння, сполучене з закляттям природних сил.

Закляття та замовлення бувають найрізніші. Перше були вони на ворогів, як і ворожіння. Крім цього, багато замовлень заклять на хвороби: на кровотечу, на хворі зуби, на різні хвороби, на вкус гадини. Є закляття на плоди,