Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

Отож, чародії легко самі перекидаються в звірів, — стають конем, вовком, хортом, чи птахом, як до потреби, а то обертають інших людей в звірів чи птахів.

Віра в оборотництво дуже стара в нас, і це частий мотив у наших народніх творах. Напр., мачуха-відьма часто обертає в птахів своїх нерідних дочок. Одна вдова, згубивши чоловіка, так за ним тужила, що обернулася в нашу птаху — в чайку. Взагалі, дівчата нерідко обертаються в птахів, а жінки — в лебідок. Оборотництво оброблює й П. Мирний в своїй повісті: «Хіба ревуть воли, як ясла повні» 1880 року.

Оборотні живуть то як люди, то як звірі, і так ведуть подвійне існування. Часом вони дуже шкідливі, і людина звичайно не може знати, що перед нею: чи правдива звірина, чи злісний оборотень.

За тяжкі провини, а часом і за спання з жінкою напередодні Свята, людина обертається в вовка, і стає вовкулаком, а то стає ним від злого відьмака. Вовкулацтво знане в нас з дуже давнього часу, знане воно й по всій Европі. Про нього розповідає вже грецький історик V в. до Хр. Геродот, у книзі IV. Звичайно вовкулаки втікають до лісу й там живуть, як вовки; вони нападають на худобу, але не жеруть її, а тільки душать. Вовкулаки ведуть вовче життя, аж поки знову не стануть людьми. У них на шиї завжди висить мотузок, і як його розірвати, то вовкулака відразу стає людиною. Вовкулаки цілу ніч ґрасують, як вовки, і тільки на світанку знов стають людьми. Взагалі, вовкулака — це перевертень на вовка, яким у нас ніби був князь Всеслав Полоцький («Слово о полку Ігореві»).

Про вовкулаків ходить передання, що вони при спосібності поїдають сонце, місяця або зорі, і тоді настає затьма. Іпатіїв Літопис під 1115-м роком розповідає: «В се же літо бисть знаменіє (чудо): погибе солнце і бисть яко місяць, єго же глаголють невігласи: снідаємо солнце». Стара слов'янська Кормча оповідає: «Облаки гонештеи от селян волкодлаци нарицаються».[145]

Про історичного половця Боняка Іпатіїв Літопис подає під 1097 р. (ст. 177–178): «І встав Боняк, огыха от раті, і поча вити волчески, і отвися (відгукнувся) виттям ему волк, і начаша мнозі волци вити»[146]

Оборотнем може стати навіть нежива істота, напр. скарб. О. Стороженко в оповіданні «Скарб» розповідає: «Розказують люди, що скарби часом і самі вилазять на верх землі, перекинувшись у яку-небудь пакість: у старого шолудивого діда, або в миршавеньке козеня, або в дохлу кішку. Кому щастя, той і пізнає скарб».

Оборотництво дуже часте в східній літературі, добре відоме І в російському письменстві. Так, комедія А. Сухово-Кобилина «Смерть Тарелкина», 1868-го року, заснована на повір'ї в перевертнів — вовкулаків. Тут читаємо: Вовкулак — перевертень «годуватися плодами чи чим іншим не може, бо це було б для живота травлення. А яке ж у нього травлення? Тому то й. годується він теплою людською кров'ю (вид. 1955 р. ст. 225).

На злу силу є в людини в дворі певна оборона, — це пес ярчук. Це особлива собака з вовчими зубами, якої бояться відьми, зла сила взагалі, а то й диявол. Він легко поїдає гадюк, пор. у «Кобзарі» Т. Шевченка:

Побіжить наш ярчук В Ірій їсти гадюк 122.

Ярчуки хоронять від відьом і легко перемагають нечисту силу.

Ворожбитство волхвів було сильно розвинене, і воно було складовою частиною дохристиянської «релігії». Волхви звичайно й гадали по найрізніших речах: по сонцю, зорях і місяцю, по птахах і звірях, гадали по ході коня, по нутрі жертовних звірин і т. ін. Напр. «Ізборник» князя Святослава 1073 року згадує «утробного волхва», цебто волхва, що гадав по утробі, по нутрі жертов.

Давній «Волховник» знає найрізніші ворожіння: «храм (хоромина) трищить, кінь ірже, трава чи лист шумить, дерево до дерева», — по всьому цьому ворожили.

Ворожіння на. своїх печатках перше було скероване для унешкідливлення ворога, звідки й його назва: ворожити, ворожий, ворожка, ворожіння й т. ін. Найпершим ворогом була зла сила, диявол, звідси й він враг. Його силу також можна заворожити. Способів ворожіння й потреб їх безконечне число, а особливо багато їх на хворобу, бо їх насилає ворог чи враг, та на любощі. Можна заворожити людину, і вона помре, можна приворожити хлопця чи дівчину, щоб любили, можна заворожити й яку річ. Батьки Мотрі Кочубеївни прилюдно розповідали, що старий гетьман Мазепа причарував їхню доньку Мотрю до себе. Щоб знищити ворога, треба замовити за нього Службу в Церкві, а під час неї свічку тримати боком, щоб вона капала, і як скапує свічка, так скапає й ворог. Це зветься «Чорна Служба».

Зла людина легко може наврочити лихо словом або пристріти очима (порівняй в нашій мові слова: урок, наврочити, врбчити, корінь слова «рок», «рек», звідси: пророк, вирок і т. ін.), і таку злу людину можна пізнати вже і по її очах. Як добра людина гляне на вас, то пощаститься, а коли зла — наврочить на нещастя. Тому ховають дітей від злого ока, так само й немовлят при купанні. Але щоб було певніше, треба знати заговори проти вроку. Навіть та річ, що буває на людських очах, може бути наврочена злими очима, напр. добра скрипка може від цього легко тріснути, а щоб того не сталося, треба зачарувати її від пристріту.

Ворожіння йде й на добре, а тому приповідка: дорбе тому жити, чия мама