Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк
Дійсно, якщо під час тлумачення не діяти згідно з загальним принципом «якщо твердження логічно необхідне, то воно істинне»[423], а — правилами тлумачення, то користь від нього буде беззаперечною.
Зважаючи на те, що існування прийомів та правил окремих способів тлумачення кримінального закону є їх істотною ознакою, вважаємо за необхідне розглянути правила, за допомогою яких воно здійснюється.
Як зазначено у філософській енциклопедії, правило — в найпростіших випадках це речення виду: (за якихось умов) дозволяється (чи вимагається) здійснити (чи не здійснити) таке (дії чи бездіяльність). Ці найпростіші правила, або приписи, називаються відповідно дозволами або вимогами (наказами); вимоги не вчиняти дії називаються заборонами цієї дії. Складні правила утворюються шляхом тих чи інших приписів, які застосовуються до інших приписів або їх списків. Прикладом таких правил є звичайні правила граматики[424].
На думку юристів, правила — різновид підзаконних нормативно-правових актів, які приймаються (затверджуються) в установленому порядку компетентними державними органами або посадовими особами з метою встановлення єдиного порядку організації здійснення певної діяльності чи окремих дій, єдиних вимог до поведінки учасників правовідносин у відповідній галузі[425].
З цього визначення видається, що різноманітні види діяльності формуються на основі закріплених на відповідному рівні правил, що ж до такої діяльності як тлумачення, зокрема системного тлумачення кримінального закону, то тут немає будь-яких закріплених правил. Правозастосувач у цьому разі радше застосовує правила логіки або інтуїцію під час тлумачення кримінального закону, що не може підтримуватися науковцями.
Щодо правил тлумачення загалом, то глибокі дослідження у цьому напрямі здійснив ще Є. Васьковський, який узагальнив низку правил, котрі слід використовувати під час тлумачення.
Зокрема він наводить декілька правил, які серед інших слід використовувати під час системного способу тлумачення:
1) внутрішній смисл норм має встановлюватись шляхом врахування їх відношення одна до одної, розміщення в системі права, наданого їм законодавцем і очевидного або встановленого із внутрішніх основ;
2) у разі зіткнення декількох однорідних основ перевагу слід надавати найближчій;
3) у разі неможливості встановити смисл норми за допомогою вказаних засобів слід звернутись до зовнішніх джерел і надати їй того смислу, який мав на увазі сам законодавець[426].
Також науковець формулює й інші правила, зокрема стосовно словесного тлумачення:
1) якщо в самому законі вказано, в якому смислі вживається це слово, то саме в такому смислі воно має розумітися;
2) якщо смисл слова прямо не визначений у самому законі, то слід установити його на основі зіставлення паралельних місць;
3) у разі відсутності в законі визначень термінів і паралельних місць, необхідно звернутись до тих даних, від яких може залежати смисл слів;
4) слова закону мають розумітись у тому смислі, в якому вони вживаються у місцевій мові чи діалекті;
5) смисл кожного слова залежить від тих слів, з якими воно поєднане в тому чи іншому випадку, а тому слова мають тлумачитись не окремо, а у взаємозв'язку[427].
Крім цього, в такому напрямку працювали й інші науковці. Деякі з них згрупували свої висновки щодо здійснення тлумачення у певні правила, які є цікавими для нас, оскільки містять низку принципових положень, важливих під час тлумачення. Серед таких науковців О. Бойко, С. Лисенков, Т. Подорожна, О. Черданцев, Л. Чулінда та інші.
Наприклад, одне правило виокремив О. Бойко, який зауважив, що кримінальне право не може не орієнтуватись на бланкетні установки, але в кардинальних питаннях рішення повинні ухвалюватися на основі норм кримінального закону[428].
С. Лисенков сформулював декілька правил мовного тлумачення, а саме: 1) словам і виразам слід надавати значення, що зафіксоване в літературній мові і є загальновживаним. Винятки можливі, коли відмінні від загальновживаних значення слів і виразів доводяться за допомогою інших способів тлумачення або містяться в офіційно визначених дефініціях; 2) якщо законодавець у законі або іншим шляхом визначив значення певного слова або виразу, то йому необхідно надавати тільки такого значення; 3) якщо в законі декілька разів використовуються одні й ті ж слова або вирази, то їм не можна надавати різного значення, за винятком випадків, коли це визначено в самому законі; 4) різним словам і виразам без достатніх для того підстав не можна надавати одного і того ж значення; 5) у праці тлумачення жодне слово або граматичний знак, що міститься в тексті закону, не можуть тлумачитись як зайві[429].
Т. Подорожна формулює таке правило: якщо є законодавча дефініція, то термін слід розуміти саме в такому значенні, яке вона встановлює; найбільш точно інтерпретувати термін можна лише за допомогою відповідного визначення
