💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер

Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер

Читаємо онлайн Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер
до польського генерала Владислава Андерса та Папи Пія XII. Подібні прохання були можливими лише через те, що ці люди були громадянами Польщі[304]. Отримавши після закінчення війни від західних союзників статус комбатантів, ветерани дивізії СС «Галичина» перебрались до Англії та Канади й десятиліттями захищали свої дії. Абстрагувавшись від питання колабораціонізму та націєтворення, потрібно зазначити, що роль дивізії в етнічних чистках поляків була незначною.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ТАКТИКА: ОУН(Б)

Етнічні чистки поляків були справою рук ОУН(Б), що дійшла зовсім відмінних від ОУН(М) висновків після поразки німців під Сталінградом; тоді як мельниківці побачили в ній нагоду для продуктивнішої співпраці з Німеччиною, бандерівці відчули нагальну потребу в самостійній діяльності. Поворотним моментом для ОУН(Б) стала, напевно, зросла з лютого 1943 р. активність радянських партизанів на Волині[305]. Прагнучи згуртувати саме навколо себе всіх, хто був готовий виступити зі зброєю проти німецького панування, а також намагаючись залучити українських поліцаїв, які після поразки німців під Сталінградом були схильні кидати службу, в лютому 1943 р. ОУН(Б) розпочала власну партизанську діяльність. Вже в березні було створено УПА, якій ставилося за мету воювати з німцями, захищати українців від радянської влади та остаточно очистити Україну від поляків[306]. Тієї ж весни волинські поліцаї почали залишати свої пости, а ОУН(Б) відрядила на північ своїх командирів. Успіх галичан у створенні армії з волинян був першим свідченням того, що український націоналізм дедалі більше охоплював місця, які сьогодні ми називаємо Західною Україною. Протягом чотирьох років Волинь потерпала від політики: польські виступи проти місцевої Православної Церкви завершились лише після радянської окупації у 1939 р.; радянська влада залучила українців до місцевої політики, змушуючи створювати колгоспи; у 1941 р. їй на зміну прийшли німці, які, втім, залишили владу на місцях в руках українців. Як ми вже побачили, радянська та нацистська влади вишколили молодих українських поліцаїв, які навесні 1943 р. стали основою УПА на Волині. Отже, волинські українці були сполітизовані трьома стрімкими хвилями: польською, радянською та нацистською.

Таким чином, бандерівці, перед тим більш представницькі в Галичині, ніж на Волині, розпочали свою головну збройну діяльність на Волині. Хоча причини створення УПА були локальними й тактичними, її завдання стали глобальними та стратегічними. ОУН(Б) протистояла і нацистській, і радянській окупації України й зробила доленосні висновки щодо неприйнятності існування польської меншини в українській державі. Лідери ОУН(Б), очевидно, вірили, що Друга світова війна, подібно до Першої, закінчиться виснаженням Німеччини та Росії, а останнім українським ворогом стане воскресла Польща[307]. ОУН заснували ветерани українсько-польської війни в Галичині 1918–1919 рр.; ОУН(Б) згуртувала навколо себе молодших людей, які у 1930-х рр. були в'язнями польського концтабору Береза-Картузька. Обидва покоління розуміли, що Польща відправить свої війська до Галичини та Волині за першої ж нагоди. Вони вважали, що українцям слід створити армію та завдати удару ще під час війни, до того, як відроджена Польща наново, як і після 1918 р., спрямує до Галичини та Волині війська та колоністів зі своїх центральних територій[308]. Волинських українців нескладно було переконати сприйняти подібну логіку: місцеві селяни легко могли побачити в поляках колонізаторів, а польську власність вважати своєю найбільшою винагородою.

Польський уряд у вигнанні та його підпільна Армія Крайова розглядали такий план дій як найімовірніший і готували наступ[309]. Вони продовжували воювати, прагнучи відновити Польську Республіку в кордонах 1939 р. — завдання, яке польські вояки сприймали за очевидне і яке обіцянками підтримали західні союзники. Польський уряд не вважав, що нацистська або радянська агресія виправдовувала зміну східних кордонів, і усвідомлював, що будь-який компроміс сприйматиметься як поступка Москві[310]. Поляки визнавали за Україною право на утворення незалежної держави, але винятково на радянських теренах. На думку поляків, виснаження Німеччини та СРСР давало їм змогу відновити на сході status quo ante bellum[311], тобто належний стан речей. Ще 1941 року польські керівники пояснили в Лондоні, що майбутнє повстання проти німецької влади неодмінно призведе до війни проти українців за Галичину та, можливо, Волинь, а тому варто було б провести воєнні дії, за можливості, як швидку «збройну окупацію»[312]. Розроблений АК у 1942 р. план антинімецького повстання передбачав саме таку війну[313]. На 1943 р. українська співпраця з нацистами унеможливила саму думку про їхнє союзництво з поляками; крім того, як поборники ідеї Польщі в довоєнних кордонах, лідери АК могли небагато запропонувати українцям[314]. У 1943 р. АК почала займати позиції в Галичині (але не на Волині, де поляків було обмаль).

І польська АК, й українська УПА планували стрімкі удари для здобуття територій у Галичині та на Волині. Тоді розпочалась би регулярна польсько-українська війна, така, наприклад, як у 1918–1919 рр., а питання про те, хто розв'язав конфлікт, було б спірним. Однак превентивні удари ОУН(Б) по поляках на початку 1943 р. були не військовою операцією, а етнічними чистками. Як вже згадувалось, ще до війни ОУН обрала своєю ідеологією тоталітарний різновид інтегрального націоналізму, відповідно до якого існування української держави було неможливим без етнічної гомогенності, а польських «окупантів» можливо було здолати, лише усунувши з української землі. На противагу ОУН(М), що теж загалом схилялась до такої ідеї, лідери ОУН(Б) вірили, що саме у 1943 р. такі дії були можливі та бажані. На їхню думку, єврейське населення вже було знищене під час Голокосту, німці та росіяни були тимчасовими на цій території, а тому залишались лише поляки, яких слід було прибрати з «українських земель» силою. Таким чином, польські партизани воліли відновити старий світ; українські ж зробили крок далі, підготувавши появу світу нового.

РІЗАНИНА

Навесні 1943 р. УПА перебрала контроль над волинськими селами від німців[315] і почала знищувати та виганяти польське населення. Волинські поляки були надзвичайно слабкими, щоб навіть розглядати можливість завдати удару першими. У 1939 р. на Волині було щонайбільше 16% поляків (тобто майже 400 тис. осіб), а до 1943 р. їхнє представництво зменшилось ще десь до 8% (200 тис.)[316]. Розпорошені по селах, позбавлені депортованої еліти, вони не мали жодного, окрім німецького, державного органу, який би їх захистив, як і не мали власної місцевої партизанської армії. Тому рішення ОУН(Б) використати УПА проти поляків слід розглядати винятково як етнічні чистки цивільного населення[317]. Протягом 1943 р. підрозділи УПА вбивали поодиноких поляків чи знищували їх масово в польських колоніях і в польських та українських селах[318]. Для нападів на більші польські поселення УПА залучала місцеве населення.

Відповідно до чисельних та взаємно підтверджених звітів, українські партизани та їхні прибічники спалювали будинки, розстрілювали чи заганяли назад тих, хто намагався врятуватись, а також використовували серпи та вила для розправи над втікачами. Церкви, повні вірян, спалювались до тла. Партизани виставляли напоказ обезголовлені, розіп'яті, розчленовані та випотрошені тіла, щоб спонукати решту поляків до втечі[319]. У змішаних

Відгуки про книгу Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: