Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Так і спорудник всесвітній, створивши Адама найперше, Єву потому створив, меншу в любові його.

Радо вітаю тебе, що стільки добра тобі дано:

Досить на частку твою Бог милосердний поклав. Тільки ж гай-гай! Як багато тобі доручив Сотворитель, Згодом немало і сам схоче від тебе узять.

Отже, науки і всякої праці берись, не цурайся,

І не з наймення лише, будь і ділами Василь3.

In natalem Bilogrodensis Episcopi98

Sdlicet innumeris obnoxia vita periculis,

Te tamen optamus vivere posse diu.

Vive diu vitam, Pastor, nobisque tibique,

Aut tibi si renuis vivere, vive aliis.

Vive diu felix, et ad ipsum plaudite vive,

Alme Parens, nobis nam tua vita lucrum est.

На день народження білгородського єпископа

Хоч небезпек неприємних в житті цьому й безліч буває, Многих проте тобі літ нині бажаємо ми. Пастирю, щасно живи якнайдовше для нас і для себе.

Жить як не хочеш собі, іншим ти довго живи. Довго щасливо живи, щоб тобі лише люди раділи, Отче-насгавнику, нам скарбом є твоє життя99.

De sacra caena, seu aeternitate

Carne panem vinumque vides, sed mente videtur,

Sub specie carnis qui latet, ipse Deus.

Qui latet, ille manet, quae apparent, somnium et umbra est.

Ergo latere est res: ergo patere, nihil.

Machina magna patet mundi haec, sed somnium et umbra est: Res et verum Ens est, quod latet ore sub hoc.

Sole cadente velut, cum quercus projicit umbram,

Umbra licet lata est, non tamen arbor ea est.

Quid sequimur carnem, quae, cum patet, esse negatur?

Quid fugimus mortem? mors latitare dabit.

Cum latitare dabit, tunc nobis esse licebit;

Nam res ipsa latet, sola sed umbra patet.

Surge cito, o Ratio mea recta! resurgito ab umbris.

Jam firmata potes: luce repleta vides.

I mihi prae, mea lux! at te comes iste sequetur.

Hie animus, sacrat qui tibi velle suum.

Tu radius Solis, nec te praemit umbra latentem:

Te sine nulla est res, nulla vel umbra patet.

Res et corpus es umbrarum, sed rebus es umbra;

Per te res quaevis possidet esse suum.

Ergo lates spedosa in fronte patentibus umbris:

Quae latitant, et in his frons spedosa pates.

Ac ubi frons speciosa foras excesseris, illic

Ens seu res, quod erat, desinet esse statim.

Cum fugis, haud fugis hinc: cum desinit, indpit esse;

Nempe et in his rursum jam nova forma pates.

Quid ludis mentem mihi, Sancte volubilis anguis1?

Et fugiens remanes et remanendo fugis.

Nunc latitas umbris, jam rebus es umbra patendo;

Cum fugis, absque tamen te nihil esse potest.

Quale est, si centum speculorum te orbe corones,

In variis speculis, forma sed una patet.

Non ego te capio capiens; cum reddo, reservo:

Cum in partes traheris, totus es inde tamen2.

Omnes te sumunt, sed non consumeris unquam:

Omnes cum exdpiunt, nullius esse potes.

Nullius esse potes, sed et omnibus unus idemque es: Quo me plus satias, plus mihi famis inest.

Tu dbus es: nunc te mihi partidpare latentem

Convenit, at pueris sola tua umbra sat est.

O versute anguis! latitas velut hamus in esca,

Quo stultos pueros in tua regna trahas.

Laudo tuas technas, exosculor insidias has,

Et per te sanctum, sanda quoque umbra tua est. Jam ceu pisciculus captus non indiget esca,

Sic mihi jam capto non opus umbra tua est. Exue personam! dignare venire sine umbra.

Jam te gustavi: jam mihi Acirn ic3 eras.

Нас ego firmatus, valui vitiosa necare

Dogmata stultitiae, quae parit omne nefas.

Нас ego repletus, saevos vidsse furores

Et potui et possum, si modo Tu te faves.

Da mihi te pladdum mea ad ultima tempora vitae:

Esto favus dulcis, lux mea! vita mea!

Aetas inficiet jam jam mihi tempora canis,

Cede meis lacrimis ultima dona tua.

Nempe senem bis me fac, mente et corpore juxta;

Et facies, mentem si mihi luce reples.

Si vires corpus linquunt, tu linquere noli

Cor mentemque meam, lux mea! Vita mea! Dulda si carnis fugiunt mihi, tu esto voluptas;

Et fueris, mentem si mihi luce reples.

Si mihi carnis opes desunt, tu es Persica Gaza4;

Et fueris, mentem si mihi luce reples.

Si me exsecratur vulgus, tu pande favorem;

Et pandes, mentem si mihi luce reples.

Surge citus! quin me rerum deduds ab umbris?

Sed prius hoc pedus luce repleto mihi.

Sum dnis, umbra, nihil; sed ubi me luce repleris,

Ens et res fuero, non cinis, umbra, nihil.

Educ me totum ex telluris inertis amore;

Sic pax! et facies hoc duce luce tua.

Da mihi sufficiens hoc lumen, temnere mortem:

Da mihi velle mori! da mihi amare mori!

Про святу вечерю, або Про вічність

Бачиш очима вино тут і хліб, проте розумом видно

Господа Бога, який, тіло прибравши, сховавсь.

Той лиш існує, хто схований; видний - то сон і примара: Схованим бути - це щось, виднеє все - це ніщо.

Світу машину хоч видно, проте це - лиш сон і примара.

Світу реальність завжди схована в назві його.

Дуб коли тінь відкидає довжезну при заході сонця,

Хоч простяглася й без меж, дубом вона все ж не є. Тіло чом наше в повазі, недійсне, коли його видно?

Смерті не хочемо чом? Чей нас сховає вона.

Нас як вона вже сховає, тоді лише будемо жити:

Схована ж дійсність завжди, видно лише її тінь.

Хутко збудися, мій розуме правий! Воскресни вже з тіней!

Дужий, здолаєш ти все, сповнений світлом, прозриш. Світло моє, поведи враз зі мною ще спільника мого -Дух мій, що радо тобі волю свою віддає.

Сонця ти промінь і тінь тебе, видного, вже не сховає,

Речі без тебе нема й тіні її не бува.

Тілом і річчю ти тіней єси, для речей - лише тінню.

Завдяки саме тобі все має власне буття.

Отже, ти схований завжди у виразно видних нам тінях.

В схованім завжди тебе виразно бачимо ми.

Там, де ти виступиш виразно, річ або сутнє, що досі Мало вже своє буття, тратить воно його враз. Зниклий, щезаєш не весь: твій кінець є початком чужого, Адже й у ньому тебе видно знов у формі новій. Бавишся нащо ти розумом моїм, святий в'юнкий змію?

Зниклий, ти звідси не щез й зник, залишаючись