Московство - Павло Штепа
Київська українська громада задумала видавати за кордоном український журнал, щоби переправляти його в Україну. І послала М. Драгоманова до Женеви редактором. Він видав там кілька чисел і на тому припинив. Натомість почав видавати (і редагувати) московський соціалістичний журнал «Вольное слово». Московські емігранти дізналися (московський утікач А. Черкесов видав там книжечку, в якій закидає М. Драгоманову провокаторство), що гроші на той журнал дає московський уряд[222]. Після цього М. Драгоманов виїхав до Болгарії. Звідти листами та статтями поширював між українцями Дністрянщини і Дніпрянщини москволюбство. Виконуючи свою місію, цей апостол москволюбства мав, насамперед, вбити віру українців у свої сили та в потребу мати свою незалежну державу. І учив, що перемога соціалістичного ладу в світі неминуча (про це москвини галасують уже півстоліття в «країні здійсненого соціалізму»). А тоді не буде окремих держав, а кожна господарська область матиме свою незалежність у вільній спілці областей. Він пропонував поділити Україну на чотири самостійні області з мішаною людністю. Казав, що чужинці в тих областях будуть живим зв’язком з іншими областями всієї Спілки, і так зміцниться міжнародне братерство. Московщина це вже здійснила в СРСР, поділивши Україну на області і завізши понад 7 мільйонів нових московських панів, щоб вони були живим зв’язком, братерськи пильнували, аби ті «самостійні» області не «крали» власну пшеницю, вугілля та інше з «общего котелка».
М. Драгоманов учив, що в тих областях (себто в Україні) всі громадяни — без різниці національності чи віри — мусять мати однакові права. Ця вимога є в програмі кожної української партії й тепер. Соціалістична УЦРада, а потім УНР надала 1917— 1920 рр. зайдам в Україні права не однакові, а більші, ніж українцям. Наприклад, до Малої Державної Ради самі закликали 45% неукраїнців (на 40 членів — 18 неукраїнців). Шкіл у москвинів не відібрали, а українські школи закладали в непридатних будинках. Київський університет лишили москвинам, а український запроторили до маленького міста Кам’янця, де не було ані будівель відповідних, ні бібліотек. Євреям дали такі пільги, яких не існує ніде в світі. Створили навіть окремо міністерство єврейських справ з міністром на чолі. Навіть викраяли в Україні окремі автономні області: єврейську, німецьку, молдавську, а от на Кубанщині, Ставропольщині, Донщині, Вороніжчині, Саратовщині, де живе кілька МІЛЬЙОНІВ українців, Московщина заборонила не тільки українські школи, а навіть газети та книжки українською мовою, хоч би й з московським змістом, не допускаючи туди українських газет, друкованих в Україні.
М. Драгоманов учив, що війни роблять царі та пани. Не буде царів та панів (капіталістів) — не буде і воєн. Драгоманівець М. Порш, ставши військовим міністром УНР, відразу демобілізував українське військо, що тоді всупереч волі драгоманівської УЦР створилося саме (в українізованих полках було понад 200 тисяч вояків). А він же добре знав, що В. Ленін наказав московським генералам відбудувати московське військо. І воно згодом (за кілька лише місяців) стріляло з гармат по Києву і по українських міністрах разом з М. Поршем. Україна війська не мала, щоб не пустити те маленьке (лише 30 тисяч) московське військо.
М. Драгоманов переконував українців, що московський народ є дуже мирний, не загарбницький, це, мовляв, царі і пани гнали його підбивати інші народи (це саме торочать наші демократи навіть і тепер, коли той «мирний» народ вже показав свої загарбницькі ікла). Він доводив, що Московщина не гнобила Україну. Навпаки, Катерина ІІ відкрила Україні доступ до Чорного моря, завоювавши Крим. А якби Московщина завоювала б Дарданели, то була би відкрила Україні вихід у широкий світ.
Хрущов також «відкрив Україні доступ до Чорного моря», віддавши їй 1954 р. Крим. Щоправда, понад 60% населення Криму — москвини та змосковщені чужинці. Ні українських шкіл, ні часописів українською мовою у Криму нема, як нема їх і в сусідній Кубанщині. Отже, і українці в Криму змосковщені великою мірою. Таким чином, Крим є московською твердинею в тилу України. Але ж хіба москвини не українські брати, що лише добра Україні бажають?
М. Драгоманов дуже хвалив Б. Хмельницького за Переяслав і доводив, що тим він урятував Україну від знищення Польщею, татарами, Туреччиною. Святкуючи (з наказу Московщини) 300-у річницю Переяслава, сучасні драгоманівці повторюють те саме слово в слово, і знову присягають соціалістичному московському цареві. Проте подібними доказами М. Драгоманов не міг переконати українців належати до московської імперії. Треба було вигадувати щось переконливіше, щоб довести упертим хохлам, що ідея самостійності України (навіть лише культурної) є згубною для українського народу. І він учив, що людство неухильно простує до бездержавного Світового Союзу, отже раніше чи пізніше окремі держави не існуватимуть. У Східній же Європі сама історія створила зародок такого союзу з трьох братніх племен: великоросів, малоросів і білоросів одного народу руського. Вони ж бо три брати, пов’язані і спільним походженням і спільною історичною долею, і спільною вірою, і спільним господарством, і спільною — зрозумілою кожному з трьох — розвиненою мовою московською[223]. І всім трьом загрожують ті самі вороги. А сила ж у єдності. Роз’єднаних цих братів легко поневолять ворожі сусіди і несусіди. Здоровий глузд підказує єднатися, триматися разом в одній державі. Чи ж не цього навчають у кожній школі УРСР? Чи ж не вбивають в українські голови в СРСР (і поза ним) щогодини 365 днів щороку радіо, театри, часописи, журнали, книжки і… в’язниці та сибірська каторга?
М. Драгоманов скаженів від найменшого вияву непошани до Московщини, до московського народу і літератури. А особливо лютував від згадки про азійське походження московського народу. Франц Духинський довів науково азійське походження москвинів. М. Драгоманов, не маючи чим заперечити, лаяв у часописах Ф. Духинського так брудно, що навіть драгоманівці соромилися за свого учителя. Особливо дратувався М. Драгоманов, коли Ф. Духинський, будучи керівником Раперсвільського музею у Швейцарії, повісив 1860 р. там на стіні карту Європи з написом на Московщині: «Неволя і комунізм». Як бачимо, 100 років тому були українці, що передбачали теперішній СРСР. Так само М. Драгоманов лютував на О. Кониського за його протимосковську
