Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
Одне старе Слово натякує, що волхви приходили в екстазу, певне, коли вони молилися: «Всіх же іграній проклятіє єсть вертимоє плясаніє». Е. Аничков твердить, що на розвиток наших волхвів, особливо на півночі, вплинули фінські волхви, що були більш розвинені, як стан, ніж слов'янські (ст. 276). Волхви впадали в о ціпеніння, як фінські шамани, — це й було наше «вертимоє плясаніє» (ст. 236).
До волхвів часом зачисляли й врачів-лікарів, бо всі волхви й лікували, та й лікар тоді оперував не тільки зіллями, але й заговорами. Так, у Патерику Печерському читаємо: «і много от врачев-волхвов помощі іскаше». У Псковському Літопису вже в пізніший час доктор Бомелій зветься волхвом.[137]
Взагалі ж лікарі довгий час належали до класи церковників, бо й вийшли з волхвів. У монголів, напр., волхви були разом із тим і лікарями. Волхви лікували, і головно це ще довго тягло до них людей, бо вони, знавці свого діла, справді добре допомагали. І тільки в кінці XIII віку волхви стали остаточно виводитися. І пізніше на Священиків і монахів простий народ довго ще дивився, як на колишніх волхвів, шукаючи в них волхвування та ліків.
Хоч слово «волхв» і має в нас свої похідні: волхвувати, волшебний, волшебник, волшебниця, але слова ці в нас рідкі, вони — архаїзми, бо замінилися іншими, новішими.
Волхви віщі, — вони знають будуче. Пророцтва волхвів збуваються, каже літописець про князя Олега під 912 роком, про Всеслава Полоцького під 1044 роком, і ін.; цей останній князь Всеслав Полоцький (1101 р.), як твердить Літопис, народився від волхвування, і тому був родимим волхвом — чаклуном, і міг перекидатися на вовкулака; отже, волхви ще є в XII віці; він народився з «язвеном» (плівка, шкірка) на голові, тому був кровожерний.
З прийняттям Християнства на волхвів пішло урядове гоніння, і вони порозбігалися по лісах та дебрах, а хто позостався, притаївся. На княжому дворі волхвів замінили тепер Священики. Але волхви не позникали й не здавалися, хоч Християнство оголосило їх бісами; під час лихоліття, напр. голоду, вони являються до народу й бунтують його, і народ ішов за ними, як це було в Києві, Суздалі, Новгороді й ін. містах, про що розповідає Літопис. І з бігом часу волхви не виродилися, але переродилися, бо різного роду волхвування не зникло й тримається аж до нашого часу. І ще значно пізніше Требники вперто ставлять питання: «їли (чи) к волхвам ходил єси, іли в дом водил».[138]
Крім волхвів, були ще й кудесники — це тільки інша назва для волхвів, як свідчить Літопис під 1071 роком. Але є вказівки, що кудесники були меншого знання, а волхви вправніші (див. Життя Зосима й Саватія Соловецьких, Аничков, ст. 278).
Що в родині своїм жерцем справді був старший, цебто батько чи мати, вказує те, що звичай
благословення позостався за ними ще й дотепер, як то бачимо і в інших народів. Благословення дуже старий звичай, визначає «висловлення блага» (добра) чи «благе (добре) словлення», побажання добра з вірою, що так і збудеться. При різних ритуальних обрядах, напр. весільних, у батька-матері молоді просять благословення, і вони його дають: «Благослови, Боже, і отець та мати». Староста на весіллі грає релігійну ролю, і в нього беруть благословення на кожну окрему річ. Часто благословення дається три рази, а іноді робиться хлібом, — тоді воно сильніше. Благословлячий по благословенні цілує в чоло, а його цілують у руку.
Стародавні вірування й обряди перейшли й до часу християнського, і міцно тримаються в народі ще й тепер. І тепер батько в родині є виконавцем усіх святкових обрядів у хаті, йому належиться перша роля. Увесь обряд, скажемо, Різдвяної куті проводить батько. У деяких наших місцях на кутю батько сідає за стіл, уставлений стравами з снопами, й питає: «Чи бачите мене, діти?» йому відповідають: «Не бачимо». Батько на це: «Ну, дай же, Боже, щоб і на той рік не бачили![139] Від цієї ролі батька, як релігійного домового голови, перейшла назва й на Священика — «Батюшка», стародавнє наше слово, замінене чужим «Піп». За дохристиянського часу князі приносили загально-громадські жертви, цебто були ніби верховними жерцями; так само й за часів Християнства вони не випускали з своїх рук керівної ролі в Церкві.
Відунство й повір'я
1. Впливи й дії волхвів та чарівників
Але хоч волхви й не розвинулися в нас в окремий стан публічних жерців, усе ж таки вони розвинулися в певний клас людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на свій час небуденним знанням. У цьому відношенні вплив волхвів на маси був великий, просяк усе людське життя, сильно вплинув на народні вірування, і сильно помітний в народі від найдавнішого часу аж дотепер, тільки з бігом часу волхв зміняв своє ім'я на інше. Пор. у «Кобзарі» Т. Шевченка: «Заворожи мені, волхве, друже сивоусий!» 104.
У старовину волхв і кудесник були однозначні, а пізніше від них пішли наші ворожбит, знахор, відьмак, відун, чарівник, чаклун, шептун, чародій, химорбдник, і т. ін., — усе це слова одного значення, тільки з підкресленням якоїсь своєї особливості: ворожбит — від ворожити, знахар — від знати недуги й будуче, відун,
