Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
In Natalem Iesu1
со Ноч нова, дивна, чудна,
Яснѣйшая свѣтла полудня,
Когда чрез мрак темній, черній Блиснул Солнца свѣт невечернїй. Веселѣтеся, яко с намы Бог,
Яксо с намы Бог2.
Кой всѣ моря усмиряет,
Кой Боїу нас всѣх примиряет,
Сей в нигцетной днесь хижинѣ,
Нигцети нас учит всѣх нинѣ.
Веселитеся, І яко с намы Бог. (2)
Там под Виолеемским Градом,
Пасгухы пасугце стадо,
Всѣх первѣе вѣсгь пріемлют,
Что к нам Христос прїйде на землю,
Чрез Ангелов, І яко с намы Бог. (2)
Видно, что то Богу люба Та простота беззлобна, груба,
Кая хранит правость ревнсо,
Чрез просгой свой нрав вѣрной, древной3. Веселѣтеся! Яко с вамы Бог4. (2)
Виѳлеемска возлѣ Града,
Там пасгирскїй сонм берег стада і...]"5
На глас: "Похвалѣмсо царя Христа"6.
"Священний гімн" Марка-Антуана де Мюре «In Natali Domini» Сковорода переклав, напевно, у 1750-х pp. під час перебування в селі Каврай, а можливо, тоді, коли викладав поетику в Харківському колегіумі [див.: CyzevskyjD. Skovorodas Ubersetzungen aus Muretus // Zeitschrift fiir slavische Philologie. -1939. - Bd. XVI. - S. 342-343; Чижевський Д. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 162-164]. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 77). Уперше надрукований (уривками) у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.
1 "На Різдво Христове" (лат.).
2Фразуйкш съ нами вгъ узято з Книги пророка Ісаї 8:10.
3 Навпроти цього рядка дописано слово свят.
4 Парафраза Книги пророка Ісаї 8:10. Пор.: йкш съ нами впь.
5 Тут поезія уривається.
6 Сковорода має на думці духовну пісню: "Похвалімо, похвалімо Царя Христа, / Прибитого, прибитого до хреста! / За нас, за нас страсти претерпівший / І від вічних мук, від вічних мук визволивший. / Похвалімо, похвалімо Матір Його, / Та ізбудеш, та ізбудеш огню вічного! / Матір Його, Матір Його пречистая - / Зірка в небі, зірка в небі пресвятая" [Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Київ, 1993. - С. 454].
Est quaedam moerenti flere voluptas88
Кто мнѣ дасть слези, кто дасть мнѣ нинѣ дождевны? Кто мнѣ дасть моря? Кто дасть мнѣ рѣкы плачевны2? Да грѣх ридаю,
И омиваю,
Во многоводних Слезах не сходних
Не почивши3.
Изсушил сочы адскїй грѣхов моих пламень;
Сердце сожесточенно, как адамант камень.
Нѣсгь мнѣ ток слезній,
Дабы болѣзны,
Жжущы внутр уду,
Можна) оттуду
Изблевати.
Ты, источников в горах развергшій проходы,
И повѣсивш горѣ превиспренны воды;
Зрак вод наполни,
Да льет доволны,
Сердцу ко снися,
Да ошутится,
Утѣх (і)тче!
Агцеже буду богат на токы мнѣ слезны,
Будут мнѣ оны одны утѣхы любезны.
Твоя и дурносгь,
Над Міра Мудросгь4,
И плач над смѣхы5,
Егсі) утѣхы,
Чудній Боже!
крилатих [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 111]. Варто відзначити, що вказана Овідієва фраза зринає як коментар до слів Сковороди: "Слезы их суть излияніе природы, а не пристрастій и есть нѣкое утѣшеніе плакать в свой час" - у «Жизни Григорія Сковороды» Михайла Ковалинського.
2 Очевидно, це варіація на тему Книги пророка Єремії 9: 1. Пор.: Кто длстъ Г/ілвѢ /иоей ВОДХ Й 6чеС£/ИЪ /ИОИ/ИЪ ЙСТОЧНИКЪ С/Іб^ъ;
3 У літературі українського бароко була поширена думка, що сльози звільняють людську душу з лабет гріха. "Не можеши платна черна убвлити без воды, - писав, наприклад, Дмитро Туптало, - тако ни грѣхов без слез теплых. Слезы же и еѳиопа убѣлят" [Туптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк. З (зв.)]. За приклад правив тут сам Христос: "Яко Ісус плакаша, и нам подобаєт, / На образ и слезити всяк да не престаєт. / Плачи с Христом плачущим, плач Христа плачуща. / Плач вины слез Христовых, плачи в слезах суща. / Плачи, яко виновен ты Христовых Страстей, / Плач, яко не престаєш от похотных сластей. / Плачи, яко не плачеш, єгда Христос чашу / Слезную испивает за злу совѣсть нашу. / Отложим смѣх, излієм доволніи слезы, / Оросим тѣло наше и земніє стези" [Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 23].
4 У християнській моделі думання "цьогосвітня" мудрість є ніщотою порівняно з мудрістю Божою: "...Цьогосвітня бо мудрість - у Бога глупота, бо написано: 'Він ловить премудрих у хитрощах їхніх'" (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 3:19). Старі українські письменники не раз підкреслювали цю обставину. Навіть якщо не брати до уваги радикального заперечення світської мудрості, характерного, скажімо, для Івана Вишенського ("Чи не лѣпше тебѣ изучити Часословец, Псалтыр, Охтаик, Апостол и Евангелие с иншими, церкви свойственными, и быти простым богоугодником и жизнь вѣчную получити, нежели постигнути Аристотеля и Платона и философом мудрым ся в жизни сей звати и в геену отити?" [Вишенський І. Твори. - Київ, 1959. - С. 57]), ця думка все одно звучить дуже виразно. Досить пригадати хоч би чи не найбільшого українського ерудита XVII ст. Іоаникія Галятовського, котрий писав: "...свѣцкая мудрость, філозофіа, астрономіа, ариѳметіка, математика и кождая наука такая єст глупством у Бога..." [Галятоесъкий І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 151 (зв.)].
5 Добрій людині, як зазначалося в найпопулярнішій київській бароковій книжці «Алфавит духовный», слід цуратися сміху, адже "смѣх єст дВтска нрава, счастолюбива сердца, слабыя и не мужественныя души знаменіє. Смѣх всяко не потребен єст" [Алфавит духовный. - Київ, 1713. - Арк. 104-104 (зв.)]. Натомість їй годиться плакати: "Ничтоже єст в вѣцѣ сем достойно радости и веселія, ничтоже
