Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Придвинув пред сочы нам, здѣлали извѣстны

И подвергли под ум свой теченія звѣздны.

Так то должнсо во сходить на кругы прегорны,

Не так, как Исполины когдась богоборны3.

межи сарматами написал о Пречистой Богородицѣ вѣрши, в которых Богинею єи называет..." [Галятоесъкий І. Небо новоє. - Львів, 1665. - Арк. 52]. Сковорода не лише цитував Овідія, але й услід за ним розповідав у притчі «Убогій Жайворонок» легенду про діву Астраю (пор.: Метаморфози, І, 89-150), а також переклав декілька віршів з першої книги Овідієвих «Фастів». Про особливості цього перекладу див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 173-175.

2 "З Овідієвих «Фастів»" (лат.). У своїй поемі Овідій описує давньоримські календарні свята (перше півріччя). Сковорода переклав 297-308 вірші першої книги «Фастів». В оригіналі ці рядки звучать так:

felices animae, quibus haec cognoscere primis inque domus superas scandere cura fuit! credibile est illos pariter vitiisque locisque altius humanis exeruisse caput, non Venus et vinum sublimia pectora fregit officiumque fori militiaeve labor; nec levis ambitio perfusaque gloria fuco

magnarumque fames sollicitavit opum. admovere oculis distantia sidera nostris aetheraque ingenio supposuere suo. sic petitur caelum: non ut ferat Ossan Olympus, summaque Peliacus sidera tangat apex.

Слід сказати, що ці вірші Овідія були дуже популярні в старій Україні. Наприклад, саме їх Феофан Прокопович цитує на початку другої книги свого курсу натурфілософії («Про небо») [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 319].

3 Ідеться про Титанів (гр. Тіхаѵес,) - дітей Урана та Геї, які повстали проти Зевса й були жорстоко за це покарані. Історія про Титанів була відома в українській літературі ще від часу появи перекладної хроніки Іоана Малали [див.: Чижевський Д. Антична література в старій Україні // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 46].

O delicati blanda etc.1

to селянскїй милій, любій мой покою!

Всяких печалей лишеннїй. to исгочников шум, журчащих водою!

to лѣс темній прохлажденнїй! to шумящы кудры волосов древесних!

to на луках зелень красна! to самота Мати ради дум небесних!

to сумна тихость ужасна,

Где развѣ глас толко птичое дасг воле,

Да сопѣлка пастухова,

Как вигонит овцы в благовонне поле,

Или в дом пригонит знова. to мой столик малій, ни скуп, ни излишнїй, Стравмы селскимы набратїй!

Не тѣ, чтоб господскїй раздражнить вкус пишній, Кухар присмачил нанятїй,

Но что синам с батком, наспѣвшим з оранья, Сама варит мати в домѣ. to бібліотеко ты моя избранна!

to не многим книги чтомы! to каморка, толксо что одному вмѣсгна!

to сне волній и пріятній! to сгезя к блаженству певна и извѣсгна!

to путь всѣм мїрским не знатній!

Коль игцу одних вас, коль дух мой палает,

Враз все пренебрег другое.

Коль бѣжит до вас всяк, всяк вас почитает,

Над богатство все мїрское,

Кто водою духа грязь сомил сочесну И вкусил мудросгы истой.

Ты ж, мой друг, сподоблен воду пить небесну, Коей чужд сей мір не чисгой,

Тягнеш ли в один гуж2, или мучен злою Славы и богатсгва молью,

Лучше селских утѣх и мила покою

Чтеш дворских житій неволю?

to прошу тебе я гор аонских ради,

Кую ты видѣл с млада Гору,

Изволь an старика друга совѣт взяти,

Кой сам он взял, но не в пору.

Кто тебе an книжок и an волѣ манит,

Знай, что лесгны суть тѣ душы,

Знай, что под медом слов скритїй яд обманы, Бѣгай сих душ, заткнув ушы.

Блаженна живет не в златом металлѣ,

Ни в Індїйских Маргарїтах,

Сердце не жадное сйто будет малим,

Жадносгь же ничимже сита.

Когда жизнь проводить ест тебѣ откуду Тііхсі), сладксо и свободнсо,

То скажи, тебе бѣс кїй женет отсюду,

Взять оковы самохотнсо?

І смотрѣть в житїи на чужую волю,

Трепегця на панскы взоры?

Ну расгоргни узы, збій ярмо додолу,

Будь твой свободитель скорій!

Дерзни быть щасливим, сот всегсо будь волнїй, Что к землѣ ум пригвождает,

Да паряя виспр, гдѣ дом пространства полній, Лиш со вѣчних помишляет.

І слѣпого щастя дары всѣ в сем свѣтѣ Несмислам остав на диво.

О когда бы еще мнѣ в цвѣтущем лѣтѣ,

А не в сей уже вѣк сивой,

Друг старик кїй умнїй росказал се с толком,

Что твой друг тепер толкует,

То б Я Лѣт, ЧТО В дворской службѣ терял СГСОЛКСі), Не оплакивал днесь всуе!

Цей твір було написано, мабуть, у 1750-х pp. під час перебування Сковороди в селі Каврай, а можливо, і тоді, коли він викладав поетику в Харківському колегіумі. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 82, 76, 72 (зв.), 78 (зв.), 77). Уперше надрукований (уривками) у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

1 "О ніжна, мила..." (лат.). Ця поезія є перекладом послання відомого французького латиномовного поета Марка-Антуана де Мюре (1526-1588 pp.) «Ad Petrum Gerardium» [див.: CyzevskyjD. Literarische Lesefrtichte. Skovorodas Ubersetzungen aus Muretus// Zeitschrift fiir slavische Philologie. - 1939. - Bd. XVI. - S. 342-343; Чижевський Д. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 161-162]. Твори Мюре використовували під час вивчення латинської просодії (наприклад, білгородський архієрей Феоктист Мочульський писав, що вчитель має викладати просодію "первѣе россійскую по россійской грамматикв, потом латинску, разбирая по правилам нравоучительные стихи Катона или Мурета" [ЛебедевА. С. Феоктист Мочульский, архиепископ Белгородский (1787-1799 г.) и Курский (1799-1818 г.). -Харьков, 1896. - С. 8]) та риторики [див., зокрема: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво// Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 210-211]. Сучасною українською мовою послання Мюре «До Петра Герардія» переклав Микола Зеров [див.: Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 384-385].

2 Є приказка: "В єден іуж оба тягнут" [Франко, № 11552]. Цей вислів можна знайти в старих українських письменників і до Сковороди, наприклад, у «Думі» Івана Мазепи: "Всѣ покою щире прагнуть, /