Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко

національна Українська Держава», — зазначав він далі301. Ці слова міністра народної освіти можна визначити як основне кредо, згідно з яким провадилася вся освітня політика 1918 р. Намагаючись уникати політичного протистояння, М. Василенко зумів розгорнути плідну та систематичну роботу з реорганізації системи освіти, ураховуючи насамперед національні інтереси українців. Протягом усього періоду своєї діяльності йому не раз доводилося чути звинувачення в згортанні українізації шкільної освіти, поступливості українофобам і т. д., але з відстані подій цілком очевидно, що це був найбільш результативний період у розвитку національної освіти, який заклав міцний фундамент для будівництва української школи та зламати який тривалий час не вдавалося навіть радянській владі.

298

Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле. — С. 355.

299

Там само. — С. 357.

300

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 233—234.

301

Там само. — С. 234.

Голова Ради Міністрів Української Держави Федір Лизогуб (травень — 14 листопада 1918 р.)

Дієвим кроком у цьому напрямі став обіжник Міністерства народної освіти і мистецтва про утворення національної нижчої початкової школи з 1918/1919 навчального року, виданий 22 липня. Це розпорядження було надіслане губернським і повітовим народним (земським) управам та місцевим комісарам з народної освіти. У документі констатовано, що в багатьох місцевостях нижча початкова школа перейшла на українську мову викладання. Водночас через брак коштів, підручників і вчителів частина земств не змогла виконати цей урядовий (ще Тимчасового уряду) указ. «В час, коли наша Держава творить культурно-­національні цінності (одкриває українські Державні Університети, Академії, гімназії і т. п.) і напружує всі духовні й матеріальні сили, щоб дати українському народові рідну національну школу… нижча початкова школа для українського народу мусить обов’язково як слід приготовитись до навчання на українській мові», — зазначено в цьому розпорядженні. Міністерство вимагало з’ясувати всі потреби на місцях для того, щоб на всій території України початкова школа стала українською302.

Інший не менш важливий обіжник міністерства від 5 серпня 1918 р. стосувався утворення національної вищої початкової школи з наступного навчального року303. Міністерство зверталося до всіх губернських і повітових земських і міських управ, які опікувалися вищими початковими школами, налагодити «справу утворення національної вищої початкової школи з початку наступного 1918/1919 шкільного року по всій Україні» в усіх навчальних закладах, «в яких склад учнів переважно із української людності (українців більше 50 %)». Водночас було запропоновано «в тих вищих початкових школах, котрі в минулому шкільному році перейшли до викладу української мови, а також у тих, котрі відкриваються з початку цього року для українських дітей, навчання всіх предметів у школі вести українською мовою і для цього призначити відповідний педагогічний персонал». За умови, коли українців у цих навчальних закладах було менше половини, пропонувалося ввести «дисципліни по українознавству (українську мову, історію і географію України) і викладати їх тою мовою, яка вживається в школі, або українською, коли діти як слід розуміють її»304. Як бачимо, Міністерство освіти, незважаючи на критику з боку представників української інтелігенції і традиційних українських партій, ужило максимально можливі заходи щодо українізації початкової школи. Відомство надавало цьому питанню особливої ваги, весь час підкреслюючи, що «українська національна школа, вся головна основа відродження народу, мусить бути особливо добре і завчасно забезпечена всім, що гарантує прямий і вільний перехід всякій українській дитині до самих верхів шкільного національно-виховуючого навчання»305.

302

Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). Документи і матеріали: у 2 т. — Т. 1. — К., 2015. — С. 179.

303

Там само. — С. 211—212.

304

Там само. — С. 212.

305

Там само. — С. 211.

Гетьман П. Скоропадський та німецький імператор Вільгельм ІІ. 5 вересня 1918 р., палац Вільгельмсхей поблизу Каселя (Німеччина)

Наступним кроком у здійсненні національної шкільної реформи стало розв’язання питання про створення умов для запровадження української мови в середній школі. Тут міністерство згідно з раніше проголошеними принципами поступовості в українізації гімназій та училищ спершу зосередилося на створенні нових українських гімназій. Ще навесні 1917 р. силами української громадськості в Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Херсоні та ін. містах були відкриті перші українські гімназії. За часів Гетьманату всі вони одержали статус державних і фінансове забезпечення. Улітку 1918 р. у столиці України вже були три державних українських гімназії. Першими директорами середніх національних державних шкіл були відомі українські освітяни та педагоги: І. Власенко, В. Дурдуківський, Г. Козленко (Київ), М. Плевако (Харків), П. Дорошенко, згодом — А. Верзілов (Чернігів) та ін. Слід зауважити, що ці гімназії дуже швидко здобули популярність і невдовзі до них почали переводитися учні з російських гімназій, бажаючи одержати національну освіту306. Створення українських середніх шкіл набрало масового характеру влітку 1918 р., коли було відкрито 54 гімназії з українською мовою викладання в різних повітових містах України, на осінь — ще 40 гімназій і 10 училищ. Усього, за підрахунками Д. Дорошенка, наприкінці гетьманування П. Скоропадського в Україні було відкрито близько 150 українських середніх шкіл. Ті, що були створені місцевими самоврядуваннями, одержали фінансову підтримку від Міністерства народної освіти, яке 3 вересня отримало від Державної скарбниці 400 тис. крб на ці витрати307. В усіх російських гімназіях на Україні міністерство ввело обов’язкове вивчення української мови, літератури, географії та історії308.

Незважаючи на ці кроки, на адресу керівництва Міністерства народної освіти було чимало закидів з боку українських діячів, переважно соціалістичної орієнтації, щодо повільних темпів проведення українізації шкільної освіти. Однак саме завдяки його зусиллям удалося досягнути значних успіхів у цьому процесі. Передусім цьому сприяли заходи уряду, який не лише прагнув надати українізації системного характеру, а й забезпечив державну фінансову підтримку. Згідно з постановою уряду від 6 серпня 1918 р. на утримання існуючих та відкриття нових вищих початкових шкіл із Державної скарбниці було асигновано 20 726 712 крб309. У той же день був прийнятий закон про об’єднання всіх типів нижчих початкових шкіл (одно- і двокласних сільських шкіл та парафіяльних шкіл), зміну їх штатів та збільшення державної допомоги школам. Крім того, було уніфіковано службові права і права на грошове утримання вчителів усіх цих шкіл310.

Іншим не менш важливим напрямом діяльності Міністерства освіти були заходи стосовно підготовки кадрів учителів для української нижчої та середньої школи. Із цією метою створювалася мережа курсів українознавства для вчителів, які розпочали свою роботу влітку 1918 р. Відповідно до закону від 2 червня було виділено 2 184 790 крб на проведення курсів, де мали можливість прослухати лекції вчителі середніх шкіл, вищих і нижчих початкових шкіл, а також майбутні лектори з українознавства. Для останніх окремо було виділено 28 910 крб. Перші курси було відкрито в Києві 10 червня, згодом їх мережа вкрила всі місцевості України311. Міністерство не оминуло своєю увагою й українські