Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони можуть бути класифіковані як загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть бути призначені будь-якій особі, яка вчинила злочин (наприклад, штраф, позбавлення волі). Спеціальними є покарання, які передбачені у статтях 54, 55, 58, 62 КК України і призначаються лише певному (більш вузькому) колу суб’єктів. Наприклад, тримання в дисциплінарному батальйоні (ст. 62 КК України) може бути призначено тільки військовослужбовцям строкової служби, які вчинили злочин, а позбавити військового спеціального звання, рангу чину або кваліфікаційного класу можна лише таку особу, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин і з законних підстав має таке звання, ранг, чин або клас.

За можливістю визначення строку (терміну дії тих обмежень, що складають зміст покарання) покарання поділяються на строкові та безстрокові. Строковими є покарання, що зазначені у статтях 55–58, 60–63 КК України, щодо яких у законі встановлено мінімальні та максимальні межі їх призначення, а у вироку суду завжди визначається конкретний строк (міра) їх застосування до засудженого. Особливість їх полягає у тому, що суд за жодних умов не має права вийти за межі строків, які встановлено для цих видів покарань у нормах Загальної частини КК України, за винятком випадків застосування ч. 2 ст. 71 КК України щодо максимального строку позбавлення волі, призначеного за сукупністю вироків. Безстроковими є покарання, дії яких у часі необмежені, законом не встановлюються і які передбачено у статтях 53, 54, 59 та 64 КК України. Безперечно, і ці види покарань мають певні межі їх застосування (наприклад, розмір штрафу у ч. 2 ст. 53 КК України встановлений у межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), проте особливість їх полягає у тому, що ці межі не мають термінового (строкового) вираження в законі. Особливе місце серед цих покарань посідає довічне позбавлення волі, яке хоча й триває в часі, проте ні в законі, ні у вироку суду певний строк його застосування до засудженого не встановлюється. Застосування таких безстрокових покарань як штраф і конфіскація майна, навпаки, вичерпується самим фактом виконання вироку, тому ці види покарань прийнято називати одноактними.

Класифікація покарань можлива і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання, пов’язані й не пов’язані з позбавленням волі; застосовувані й не застосовувані до неповнолітніх; від відбування яких можливе або, навпаки, неприпустиме звільнення з випробуванням, умовно-дострокове звільнення чи заміна невідбутої їх частини більш м’яким тощо. Варто враховувати, що як наведені, так і інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, бо сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку, меж застосування та виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які має враховувати суд у кожному конкретному випадку.

По-п’яте, крім загальної системи покарань, у чинному КК України зазначено і спеціальну систему покарань для неповнолітніх. На підставі принципу гуманізації кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, ця система покарань має певні відмінності порівняно із загальною.

Передусім у системі покарань для неповнолітніх, яка передбачена у ст. 98 КК України, скорочено кількість видів покарань, які підлягають застосуванню до такої категорії осіб. Цих покарань усього шість, на відміну від 12 видів покарань у загальній їх системі. Зокрема, це: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. Якщо оцінювати цю систему покарань у цілому, то стає очевидним, що законодавець передбачив для неповнолітніх більш м’які види покарань і не допускає застосування до них таких суворих видів покарань, як конфіскація майна чи довічне позбавлення волі. При цьому штраф для неповнолітніх є «змішаним» покаранням, тобто може бути призначений і як основний, і як додатковий; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю – тільки додатковим; решта покарань – основними.

Крім того, законодавець також суттєво знизив розміри всіх (крім позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) покарань, що підлягають застосуванню до неповнолітніх. Зокрема, штраф може бути призначений їм у сумі, що не перевищує 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тоді як для повнолітніх – 1000 неоподатковуваних мінімумів або навіть і більше у випадках, встановлених в Особливій частині); громадські роботи – на строк від 30 до 120 годин (тоді як для дорослих – від 60 до 240 годин), позбавлення волі – від 6 місяців і, за загальним правилом, до 10 років (тоді як для повнолітніх – від 1 до 15 років) тощо. Більше того, позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 102 КК України).

Науковці висловлюють пропозицію розширити систему покарань для неповнолітніх за рахунок передбачення в ній таких видів, які були б спеціальними саме для цієї категорії злочинців і не застосовувалися б до повнолітніх. Зокрема, В. Бурдін пропонує встановити такі покарання, як покладення обов’язку усунути заподіяну шкоду чи виконати на користь потерпілого певні роботи з метою компенсації заподіяної шкоди; обов’язок відвідувати заняття за визначеною навчальною програмою; поміщення до спеціального виховного закладу закритого типу.

Є підстави стверджувати, що сама ідея встановлення в законодавстві про кримінальну відповідальність спеціальних покарань для неповнолітніх заслуговує на увагу. Однак це повинні бути саме такі заходи впливу, яким були б притаманні ознаки, що властиві загальному поняттю покарання. Як зазначалося вище, вимоги ч. 1 ст. 50 КК України є загальними і поширюються на всі види покарань. Тому навряд чи всі запропоновані В. Бурдіним нові види покарань для неповнолітніх відповідають таким ознакам. Ці заходи впливу за своєю правовою природою, на нашу думку, ближче до примусових заходів виховного характеру, аніж до покарання.

Розгляд окремих актуальних питань системи покарань за чинним КК України дає змогу дійти висновку, що вітчизняне законодавство про кримінальну відповідальність в цілому відображає досягнення сучасної науки кримінального права, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принципи гуманізму та законності.