Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша - Юрій Станіславович Митрофаненко
Підрозділи Селянської спілки почали створюватись у волостях. Зокрема у Цвітній волосна Селянська спілка утворена 12 листопада 1917 року, а її головою обрано Карпа Циму [37], в 1930 році репресованого радянською владою [30, 149].
У Триліській волості перша Селянська спілка виникла у селі Северинівці, а потім — у Китайгороді, а згодом і волосний комітет Селянської спілки [38]. Ці події відбувались влітку — восени 1917 року.
Саме повітова «Просвіта» разом з повітовими організаціями Української селянської та Української учительської спілок у листопаді — грудні 1917 року налагодили випуск першої в краї україномовної газети «Чигиринські вісти». Видання очолив Андрій Гуля, який не тільки володів журналістською майстерністю, а й вірші писав. Кілька номерів цього рідкісного видання зберігаються у відділі газетних фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського [26, 139]. Газета виходила один раз на тиждень і мала чітке українське спрямування і активно висвітлювала життя на берегах Тясмину.
Нова українська влада приділяла увагу покращенню освіти в краї. На початку осені Міністерство народної освіти за клопотанням управління навчального округу дозволило відкрити змішану гімназію в містечку Олександрівці [18]. У приміщенні вищої початкової школи в Чигирині 20 листопада 1917 року теж відкрито змішану гімназію [38].
Разом з тим з коротких повідомлень газети «Чигиринські вісти» можна дізнатись про погіршення криміногенної обстановки у краї, посилення мародерства і анархії. У жовтні 1917 року здійснено спробу вбити директора цукрозаводу в Старій Осоті, коли він ловив злодіїв. У селі Бандуровому із споживчої лавки украдено 250 карбованців грошей та мануфактури на 200 карбованців. У Голиківській економії вкрадено 300 пудів хліба [36].
З фронту Першої світової війни через наші землі поверталися деморалізовані збільшовичені військові частини й окремі солдати: «А солдати ж нічого не знали. Як не воювать, то ше ж і краще. Та покидали винтовки, а як і принесли додому винтовки й усе. Та у вікна стріляли: у кого є там гроші чи шось, майно чи кожухи» [2,10].
Населення краю змушене було оборонятись від таких вояків. У жовтні 1917 року в Олександрівці та Несватковому трапилось два випадки самосуду над особами, які підозрювались у вбивстві сім'ї солдата [36]. У листопаді зафіксовано випадок убивства солдата у Старій Осоті [37].
Неспроможність Центральної Ради захистити національні завоювання та позбавити населення від «всіх можливих бандитів і грабіжників-вікнолазів, які останнім часом (...) почали здійснювати безжалісні пограбування та інші можливі безчинства в жахливих розмірах: безжалісно грабувати і бити мирних громадян, палити їх майно, забирати коней, вчиняти непотрібну публічну стрілянину, лайку, богохульство, бунти і таке інше, не лише вночі, а і серед білого дня» [3], змусила населення до формування воєнізованих загонів Вільного козацтва.
Тому непересічною подією для Притясминня та і всієї України стало проведення у Чигирині 3-6 (16-17) жовтня 1917 року Всеукраїнського з'їзду Вільного козацтва. На ньому побувало понад 200 представників від організацій Вільного козацтва з Київщини, Катеринославщини, Полтавщини і Херсонщини. На з'їзді прийняли статут та обрали керівні органи Вільного козацтва [23].
Вільне козацтво утворило свої сотні у різних куточках Притясминня, якими керувала повітова рада Вільного козацтва. Створювати громади Вільного козацтва дозволялось у кожному місті та селі незалежно від кількості жителів [36]. Зокрема існувала сотня в Олександрівській волості, яка намагалась активно впливати на життя. Вона, зокрема, заборонила заготовляти дрова для залізниці і цукроварень у лісі, але її рішення скасувало Генеральне секретарство внутрішніх справ [35].
На початку грудня 1917 року в населених пунктах Чигиринського повіту відбулися мітинги і маніфестації з нагоди оголошення III Універсалу Центральної Ради. 1 грудня у Суботові відправили панахиду по Богдану Хмельницькому і Тарасу Шевченку та провели мітинг за участі Суботівської сотні Вільного Козацтва. На сотенному жовто-блакитному прапорі було написано: «Ще не вмерла на Вкраїні / Ні слава, ні воля, / Ще нам, браття молодці, / Усміхнеться доля!». Про ці події у невеличкому дописі до газети «Чигиринські вісти» писав сам суботівський отаман Вільного козацтва Свирид Коцур [26, 142-143]. Представники сотні за участю Свирида Коцура їздили до Києва в Центральну Раду за зброєю. «Там нам видали всім гвинтівки і патрони, і ми відправились назад в село, де займалися (...) організацією „Вільного Козацтва“» [7].
Тим часом ситуація у краї погіршувалась. Чигиринський повітовий комісар Іванченко 17 грудня 1917 року у зведенні про політичне становище у повіті зазначав:
«Общественные организации: работают в полном контакте с милицией, кроме Совета рабочих и солдатских депутатов, ведущего большевистскую программу.
Политические партии: ведется усиленная большевистская агитация среди местного Совета рабочих и солдатских депутатов.
(...) В Голиковской экономии Давыдова крестьяне забирают корм для скота и лошадей, разломали амбар и похитили 400 пуд. пшеницы и ржи.
Рабочие сах. заводов и экономий, не получая заработной платы за отсутствием денежных знаков, сильно волнуются и угрожают разграбить заводы и экономии.
Примечание:
Надвигается анархия. Необходимы строгие меры против самочинных захватов имущества, власти, насилий, тайного самогоноварения и твердая власть, поддержанная военной силой.» [5].
23 грудня 1917 року повітовий комісар повідомляв:
«Ведется агитация украинская и большевистская.
Примечание:
В уезде ширится большевистское движение, вливаемое в деревню, прибывающими туда из неукраинских воинских частей солдатами, для коих требуется широкая пропаганда с целью ознакомить
