💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім - Володимир Кирилович Малик

Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім - Володимир Кирилович Малик

Читаємо онлайн Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім - Володимир Кирилович Малик
 Якщо ні  — полонити всіх! А потягнемо, братіє!

Готувалися недовго. За  кілька хвилин дружини розділилися і пішли кожна своєю дорогою.

Ігоря, як  завжди, супроводили Рагуїл  та  Янь  із  сотнею відбірних гриднів. Рагуїл  нічим не  виділявся з-поміж воїв, хіба  що  огрядністю. На  ньому були  звичайні, без  прикрас, гриднівські шолом та лати, на лівій  руці — окований бляхою дерев’яний щит, у  правій — меч, сідло і  чапрак теж  без прикрас, і кінь  під ним був не кращий, ніж  у його  воїв.  Зате Янь  хизувався посрібленим шоломом і  острогами, новою кольчугою, що  не  встигла потемніти, багатим сідлом і ще багатшою вуздечкою, що  ряхтіла бронзою та сріблом. Баский  кінь  міг би  позмагатися по  красі та прудкості з князівськими кіньми.

Він  перший домчав до  сторожі і  з-за кущів глянув на долину, де поволі, зовсім не  підозрюючи лиха, наближався половецький загін. Попереду, судячи по одягу, похитувався на  коні хан.

Янь  подав знак, і князь, зупинивши дружину, під’їхав на край горба. Спішившись, прикрився гілкою і довго  дивився вниз.

— Ідуть  безпечно, — промовив стиха. — І їдуть  не  на прогулянку, а на  баранжу[37]. І прямісінько до Путивля... Гадають, кляті, що  ніхто  не  стереже Сіверську Україну, а ми тут мокрим рядном і накриємо їх!

— Ех,  і  вдаримо зараз!  Аж  пір’я   полетить! — пристукнув  кулаком по  луці  сідла  Янь.   — Дозволь, княже,  взяти молодшу  дружину  та  потішити  серце!   Бо   так   рука   свербить!

І він  стиснув правицею руків’я меча. Ігор  заперечливо похитав пальцем.

— Нападемо всією  дружиною. Та з усіх боків, разом, щоб жоден не  вислизнув! Їдь  до  батька, скажи — хай  ставить військо в бойовий ряд  і жде  мого  знаку!

Янь  поскакав. А Ігор  озирнув далину — чи не видно там орди? Він  знав, що  самої орди, якщо вона далеко, не  побачити, зате  можна помітити куряву, збиту  тисячами кінських копит, а ще швидше — зграю  чорного гайвороння у голубому літньому небі.

Однак  ні   орди,  ні   куряви,  ні   гайвороння  не   видно. Що  ж  — це  на  краще! Якийсь недоумкуватий хан-розтяпа сам  веде  своє  військо в пастку!

Тим  часом ворог наближався. Вже  видно не  тільки окремі  постаті, а й обличчя половців. Розімлілий від спеки хан куняє на  коні, його  вої  поволі плетуться за ним.

Ігор  перелічив — чотириста чоловік. Проти його  двох  з половиною тисяч — жменька. Можна роздушити, мов  комашку. Та  Ігореві не  хочеться втрачати жодного свого воя, і  він  усю  надію покладає на  несподіваність нападу. Приголомшити степовиків! Не  дати  опам’ятатися! Захопити зненацька! Взяти в полон! Щоб самі  здалися!

Думки скачуть одна  за  одною. А хвилини біжать, і половці все  ближче і ближче.

Пора!

Ігор  подає знак — і Рагуїл  з дружиною рушає. Ігор  сідає на  коня, виймає меча.

На  чолі  своїх  закутих у броню сіверян вилітає на  узгір’я і пологим схилом мчить униз. Услід  за ним ринула вся  дружина — тисяча досвідчених у ратному ділі  воїв,  що  стрясають землю тупотом копит своїх  бойових коней, а повітря — громом дужих  голосів.

Майже одночасно з  обох  боків долини появилися дружини Всеволода, Святослава та Володимира.

Вражені, приголомшені, мов  громом, половці зупинилися,  оніміли. Почулося протяжне виття, що переросло в крик відчаю та  розпачу. Потім вершники враз  повернули коней і кинулися  тікати,  не   випустивши  жодної  стріли  в   бік урусів.

— Доганяйте  їх!  Переймайте!  —  гукнув щосили  Ігор і вдарив острогами свого огиря.

Поряд з  ним мчав  Янь.  Очі  захоплено блищать, меч  зі свистом розтинає повітря, з-під шолома вибилися русяві кучері...

— Ге-ех! — рубонув він степовика, що відстав  від своїх.  — Є один!

І не зупинився, не глянув на свою  жертву, бо вже запримітив попереду себе  червоний ханський каптан.

Їдучи  на  чолі  загону, хан  опинився тепер позаду. І хоча дужий, бистроногий кінь  міг  би  винести його  з цього киплячого виру, він  не  міг  утекти, бо  нікуди було, — всюди перед очима лише пилюка,  розвихрені кінські хвости та згорблені спини ошалілих від страху  родовичів.

Янь   швидко наздогнав його. Хан   навіть не  витягнув шаблі.

— Не  вбивай мене!   Я  хан  Обовли Костукович! Я  дам викуп!  Не  вбивай!

Янь  задержав руку,  схопив повід  ханового коня, одним спритним помахом меча  відрізав від  пояса ханську шаблю. Очима пошукав князя, щоб  похвалитися здобиччю. Та Ігорів золотий шолом виблискував далеко попереду, в самій гущі половців. Тоді  Янь  звернув убік,  і, тягнучи за собою скакуна  з обважнілим, ніби  мертвим, ханом Обовли, що  все  ще прихилявся до кінської гриви, виплутався з шаленої круговерті. Звідси він  побачив, як  спочатку князь Всеволод, а потім Святослав та  Володимир перетнули втікачам шлях з долини. Лише десятку їх,  чи  й  того  менше, пощастило вирватися з оточення і дременути без  оглядки в степ.

Короткий бій спалахнув, як  жмут  сухої соломи, і відразу згас.

Князі з’їхалися щасливі, веселі. Вітали одне  одного з перемогою, обнімалися, цілувалися...

— Оце   побували в  ділі!  Оце   звитяга!  — гримів розкотисто Всеволод, знімаючи шолом і рукавом шовкової сорочки, що  вибивалася з-під кольчуги, витираючи спітніле чоло.  —  Я   радий  за   племіника  Володимира,  що   став справжнім воїном. Та  й Святослав проявив себе  хоробрим витязем. Я бачу  — князівські мечі  обагрені ворожою кров’ю!  Це  славно!

Він  обняв юних князів дебелими ручищами і притиснув до грудей. Ті щасливо усміхалися.

До  них  під’їхав Янь.  Штовхнув до ніг  Ігореві зв’язаного бранця.

— Хан  Обовли, княже. Їхав  на  Путивльську землю, щоб пограбувати, взяти худобу,  полонеників. Сам  зізнався... Що робити з ним, княже? Голову зняти чи  викуп узяти?

Князі стали перед ханом, мовчки дивилися на  його  зігнуту  в шанобливому поклоні спину.

— Підведись! —  неголосно сказав Ігор. —  Ти  ж  хан, а повзаєш, мов  черв’як...

Той  підвівся. Однак запобіглива усмішка не  сходила з його   лиця. У  коричневих очицях зачаївся страх.   Тихо   запитав:

— Ти  стратиш мене, княже?

— Якщо вже  тебе  в бою  не зачепила стріла і не торкнувся  меч, то  нині — живи! Твоє щастя, що  зустріли тебе  з порожніми руками, коли тільки йшов на  Русь.   Бо  коли б повертався зі здобиччю, коли б руки  твої були в крові наших людей, то,  клянусь небом, я власноручно зітнув би  тобі  голову! А так  — живи!  Сплатиш викуп — відпущу на всі чотири  вітри!

— Дякую, княже!  — Обовли вклонився. — Тоді  відпусти одного полоняника, мого  довіреного, щоб  я міг, не гаючись, послати додому за грішми... У скільки оцінюєш мою  голову?

Відгуки про книгу Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім - Володимир Кирилович Малик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: