Після війни. Історія Європи від 1945 року - Тоні Джадт
Наскільки успішною була Програма європейського відновлення? Поза сумнівом, Західна Європа відновилася, і це сталося саме протягом впровадження Плану Маршалла (1948–1951 роки). У 1949 році промислове та сільськогосподарське виробництво у Франції вперше перевершило обсяги 1938 року. За тим самим критерієм Нідерланди досягнули сталого відновлення в 1948 році, Австрія та Італія — у 1949-му, Греція та Західна Німеччина — у 1950-му. Серед країн, які під час війни були окуповані, лише Бельгія, Данія та Норвегія відновилися швидше (у 1947 році). Упродовж 1947–1951 років спільний ВНП у Західній Європі зріс на 30%.
У короткостроковій перспективі головним компонентом Програми, який сприяв цьому відновленню, безперечно, було надання доларових кредитів. Вони перекривали дефіцит торгівлі, уможливлювали постачання у великих кількостях терміново необхідної сировини і таким чином вивели Західну Європу з кризи середини 1947 року. Чотири п’ятих усієї пшениці, спожитої європейцями в 1949–1951 роках, походили з доларових країн. Незрозуміло, як без Плану Маршалла взагалі можна було б упоратися з браком пального, їжі, бавовни та інших товарів, заплативши за це політично прийнятну ціну? Певний час економіки Західної Європи, звичайно, могли б підтримувати зростання без допомоги Америки, однак цього можна було досягти лише за рахунок стримування внутрішнього споживання, скорочення нововведених соціальних послуг та подальшого зниження місцевого рівня життя.
Це був ризик, на який більшість обраних урядів зі зрозумілих причин не мали бажання йти. У 1947 році коаліція урядів у Західній Європі потрапила в пастку і знала про це. Зараз нам дуже легко розмірковувати, що завдяки Плану Маршалла «лише» вдалося впоратися зі скрутою, спричиненою відновленням попиту, що новий підхід Вашингтона допоміг подолати «тимчасовий» брак доларів. Але в 1947 році ніхто не міг знати, чи «тимчасовий» цей дефіцит у 4,6 мільярда доларів. І хто на той час міг бути певним, що скрута не затягне вразливі європейські демократії в безвихідне провалля? Навіть якщо Програма допомогла тільки виграти час, то було безцінно; саме цього тоді, здається, і бракувало Європі. План Маршалла передбачав економічну програму, але криза, яку він попередив, була політичною.
Триваліші переваги Плану Маршалла оцінити важко. Деякі експерти були розчаровані тим, що американці, очевидно, не спромоглися переконати європейців співпрацювати, зробивши планування частиною державної політики, як це очікувалось від самого початку. Крім того, хай яких навичок співпраці зрештою не набули європейці і які б інституції не побудували, насправді американська заслуга в цьому була щонайбільше скромною. Але у світлі нещодавнього минулого Європи будь-які рухи в цьому напрямку означали прогрес; і допомога Маршалла принаймні зобов’язувала європейські держави, які ставилися одна до одної зі взаємною підозрою, зібратися разом і узгодити відповіді, та, зрештою, багато чого ще. Оглядачі газети Times були не так далеко від істини, коли в редакційній колонці від 3 січня 1949 року стверджували, що, «якщо порівняти торішні спроби налагодити співпрацю із запеклим економічним націоналізмом міжвоєння, можна цілком обґрунтовано припустити, що План Маршалла починає нову добу в європейській історії, і це вселяє надію».
Реальні наслідки були психологічними. Можна майже напевне стверджувати, що План Маршалла спонукав європейців покращити їхнє ставлення до самих себе. Він допоміг їм рішуче переступити спадщину шовінізму, занепаду та авторитарних рішень. Завдяки йому координація економічних рішень стала нормою, а не винятком. А практики в торгівлі та валютній політиці, які шкодили іншим країнам, спершу почали здаватися нерозсудливими, потім — непотрібними і зрештою — абсурдними.
Усе це було б неможливо, якби План Маршалла запропонували як план «американізації» Європи. Навпаки, після війни європейці були такі свідомі своєї принизливої залежності від американської допомоги та підтримки, що будь-який необережний тиск з-за океану напевно мав би зворотний політичний ефект. Дозволивши європейцям впроваджувати політику, народжену з внутрішніх компромісів та досвіду, і відмовившись від спільного підходу в наданні допомоги всім європейським країнам, Вашингтон насправді мусив полишити надії щодо західноєвропейської інтеграції, принаймні на деякий час.
ПЄВ не постала на порожньому місці. Західна Європа могла отримати американську допомогу, тому що це здавна був край приватної власності, ринкової економіки та, за винятком останніх років, стабільної політики. Але саме тому Західна Європа сама мала ухвалювати рішення і зрештою наполягла на цьому. Як зауважив британський дипломат Олівер Френкс, «План Маршалла полягав у тому, щоб європейці могли купити за американські долари інструменти для відбудови». Решта — конвертація валют, хороші торговельні відносини, збалансовані бюджети та лібералізація торгівлі — залежала від них самих.
Утім очевидну паралель можна було провести не між американським баченням та європейськими практиками, а між 1945 та 1918 роками. Обидві післявоєнні епохи здавалися напрочуд подібними, набагато більше, ніж ми зараз пригадуємо. У 1920-х роках американці вже заохочували європейців перейняти їхні техніки виробництва та трудові відносини. У той час чимало американських експертів вважали, що порятунок Європи полягає в економічній інтеграції та інвестиції капіталу. І так само в 1920-х роках європейці очікували з-за океану порад щодо свого майбутнього та практичної допомоги в теперішньому.
Однак суттєва відмінність полягала в тому, що після Першої світової війни США давали тільки позики, а не гранти, — і майже завжди через приватний ринок капіталу. Таким чином, вони мали свою фіксовану ціну та зазвичай були короткочасними. Коли на початку Великої депресії їх завимагали повернути, це обернулося катастрофою. У цьому аспекті відмінність вражає: після кількох помилок у 1945–1947 роках американські урядовці доклали певних зусиль, щоб виправити хиби попередньої післявоєнної доби. План Маршалла був важливий не лише своїми наслідками, але й тим, чого він мав обережність уникнути.
Однак була ще одна європейська проблема, якої План не міг ані розв’язати, ані упередити, хоча від цього залежало все інше. Ідеться про німецьке питання. Без відновлення Німеччини французьке планування зійшло б нанівець: приміром, Франція збиралася пустити зворотні кошти Маршалла на будівництво нових великих металургійних комбінатів у Лотарингії, проте без німецького вугілля це б не мало сенсу. Німецьке вугілля можна було купити на кредитні кошти Маршалла — прекрасно; але якщо вугілля не було взагалі? Навесні 1948 року продуктивність німецького виробництва все ще дорівнювала половині рівня 1936 року. Британська економіка ніколи б не оговталася, якби продовжувала витрачати небачені суми (317
