Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко
Незважаючи на суворі вимоги торговельного договору з Центральними державами, гетьманський уряд насамперед прагнув забезпечити українські національні інтереси. Зокрема, його заходи були спрямовані на обмеження масового експорту з України товарів і сировини військовими та економічними організаціями Центральних держав, перегляд норм обмежень на вивіз різної продукції, визначення тарифів і сприяння діяльності митниць, створення закупівельних організацій тощо. Уже 11 травня 1918 р. уряд видав наказ про заборону вивозу металів за кордони Української Держави, яким без згоди Центрального бюро із зовнішнього товарообміну заборонялося вивозити з України мідь, алюміній, нікель, кобальт, кадмій, олово, свинець, срібло, а також вироби з них і лом289. Аналогічними розпорядженнями було введено заборону експорту з України гуми та гумових виробів, технічних масел, сірки, етилового спирту, шкіряних виробів, золота, платини, деяких продуктів харчування (меду, патоки). Для експорту цукру, спирту та вугілля Міністерство торгівлі та промисловості видало спеціальні розпорядження290. Намагаючись обмежити свою відповідальність за виконання взятих керівництвом УНР зобов’язань перед Австро-Угорщиною і Німеччиною, гетьманський уряд погодився на діяльність в Українській Державі торгово-економічних організацій цих країн. На них мав лягти основний тягар виконання економічних договорів і угод. Продовольчі товари та сировину вони повинні були закуповувати на ринках України за вільними цінами. Особливе місце серед них займало Імперське господарське бюро при німецькій делегації в Україні, підпорядковане німецькому військовому відомству, яке контролювало діяльність усіх німецьких торгових і економічних установ. Провідну роль у закупівлі продовольства в Україні відігравала Господарська централь, створена урядовими структурами Німеччини і Австро-Угорщини291.
Водночас П. Скоропадський прагнув локалізувати вплив країн-союзниць на державні установи України. Тому за час його гетьманування не було створено жодної спільної організації, яка б контролювала вивезення з України продуктів харчування та сировини згідно з торговельним договором від 23 квітня 1918 р. В інтересах забезпечення необхідними продуктами внутрішнього ринку України та для врегулювання зовнішньої торгівлі Міністерство торгу і промисловості особливим наказом від 3 червня 1918 р. установило 5 категорій товарів, заборонених до вивозу: на які вводилася монополія (цукор, спирт, вугілля); зареєстрованих для вільного торгу (лісові матеріали, овочі); торгівлю якими дозволяли під контролем держави (збіжжя, худоба, яйця, м’ясо, залізна руда) і вільного продажу (тютюн, скло, сіль, кустарні вироби тощо)292.
Загалом план вивезення з України сировини та продовольства не був виконаний. Політика уряду, розруха на транспорті та протидія населення — далеко не повний перелік причин цього. План був реалізований лише на 20 %. Згідно з угодою Центральні держави постачали певну кількість товарів в Україну. Так, до 31 липня було імпортовано товарів, переважно з Австрії, приблизно на 130 млн крон, зокрема 160 вагонів сільськогосподарських машин, 400 вагонів емальованого посуду і на 10—15 млн крон нафтопродуктів. Товари надходили до Києва, Харкова, Одеси, Вінниці. Постачали плуги, віялки, граблі, лопати, меблі, швейні машини, спиртні напої, хімічні товари. Але значна кількість товарів не доходила до споживачів. Чимало товарів розграбували солдати та селяни. Багато товарів, закуплених для України, залишилися в Австрії (на 50 млн крон) або опинилися в Галичині (на 20 млн крон)293.
Виконання умов господарського договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною вимагало від гетьманського уряду максимальної концентрації ресурсів, зокрема у сфері хлібозаготівлі. Було збережено і реформовано Українське державне хлібне бюро, створене 3 квітня 1918 р. ще за часів УНР. Основним його завданням була монопольна заготівля зерна для виконання господарського договору з Центральними державами294. Пішовши 10 липня 1918 р. на реорганізацію бюро, уряд прагнув створити дієву централізовану державну хлібозаготівельну установу. Передусім планували залучити до хлібозаготівельних операцій під контролем Державного хлібного бюро кооперативи, господарські спілки й об’єднання хліборобів, установи й організації місцевого самоврядування295. У такий спосіб Міністерство продовольства прагнуло домогтися розширення фінансової бази та суспільно-політичної підтримки централізованих заготівель хліба, а також обмежити спекулятивні тенденції серед приватних торгівців. Незважаючи на те, що німецькі й австро-угорські підрозділи фактично були допущені до хлібозаготівель, вони не мали права самочинно вивозити хліб за кордон. Згідно з урядовим розпорядженням від 2 вересня 1918 р. єдиним відправником вантажів, монополізованих Хлібним бюро, могло бути лише воно та Міністерство продовольства. Водночас після послаблення впливу Центральних держав на внутрішню політику Української Держави наприкінці жовтня — на початку листопада 1918 р. (через поразки на фронтах) гетьманський уряд ужив заходів до послаблення монополії. На початку листопада 1918 р. Рада Міністрів ухвалила закон про передачу функцій розподілу продовольства до відання органів місцевого самоврядування.
Тривалий час в українській історіографії побутувала думка, що хліб і продукти харчування німецька та австро-угорська влада одержувала від України безкоштовно, лише за військову допомогу, яку надала за Берестейською угодою. Це далеко не так. Хоча й сьогодні дослідники ще не мають конкретних цифр щодо грошових коштів, що їх Українська Держава виручила за постачені продукти харчування та ресурси до Німеччини та Австро-Угорщини. Відомо, що гетьманська влада не встигла ці кошти спрямувати на розвиток економіки та народного господарства, і вони залишилися на рахунках Української Держави в державних банках Німеччини, Австрії та Угорщини. Здобувши владу внаслідок політичного перевороту, Директорія протягом двох років вимагала від колишніх країн союзниць повернення Україні грошей за постачені згідно з торговельно-економічними договорами товари. Першою відшкодування УНР здійснила Німеччина (400 млн нім. марок з українських конто в Рейхсбанку)296, згодом — Австрія та Угорщина. Відомо, що лише протягом листопада 1920 р. УНР одержала 5 676 527 австрійських крон і 13 грудня 1920 р. ще 1 613 962 австрійських крони від угорського уряду (з конто УНР в Австро-Угорському банку)297. Ці кошти використала республіканська влада для утримання дипломатичної служби УНР, екзильного уряду, роботи з інтернованими вояками в Польщі тощо.
За часів гетьманування П. Скоропадського спостерігалося певне економічне піднесення України. Цьому значною мірою сприяли відновлення приватної власності, підтримка урядом вільного підприємництва. Було налагоджено вільний грошовий обіг, зміцнено національну валюту, створено державний бюджет, відкрито кілька українських державних банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано державний флот.
268
Україна: Хроніка ХХ століття: Рік 1918. — С. 265.
269
Народна воля. — 1918. — 28 липня.
270
Рубльов О. С., Реєнт О. П. Українські визвольні змагання 1917—1921 рр. — С. 122.
271
Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). — Т. 2. — С. 62.
272
Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 298.
273
Там само.
274
Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 189.
275
Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 189.
276
Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 299.
277
Там само.
278
Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). — Т. 1. — С. 18.
279
Там само. — Т. 2. — С. 75.
280
Дорошенко Д. Історія
