Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк

Водночас, як зауважує П. Андрушко, Конституцією України не вирішується ситуація, коли виникає суперечливість між окремими положеннями Конституції України та положеннями міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Очевидно, така суперечливість може бути усунена (ліквідована) двома способами: 1) внесенням змін до Конституції України; 2) денонсацією міжнародного договору чи внесенням до Закону про його ратифікацію застережень, що такі-то положення договору не застосовуються[364].

Але можлива ситуація, коли той чи інший договір було ратифіковано Верховною Радою України і вже після цього до нього були внесені зміни, які суперечать Конституції України. З цього приводу висловлює свою позицію суддя Конституційного Суду України М. Савенко на прикладі Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка набула чинності 3 вересня 1953 р., після підписання її вісімкою членів Ради Європи.

Як він зауважує, Конвенція спочатку не містила всього переліку прав і свобод, визначених у Загальній декларації прав людини, і тільки пізніше Додатковими протоколами до неї, які є самостійними договорами і стають обов'язковими для держав, котрі підписали Конвенцію, лише після надання згоди на їх обов'язковість, включено майже всі громадянські і політичні права[365].

Отже, будь-які зміни до міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, мають бути також ратифіковані.

Із системними зв'язками з чинними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, рекомендуємо розмістити зв'язки із практикою Європейського Суду з прав людини (рис. 2.2.1), оскільки відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», під час розгляду справ суди застосовують практику згаданого суду як джерела права[366].

Як зауважує О. Лисенкова, практика Європейського Суду з прав людини характеризується лише поодинокими випадками посилань на норми національного права. Загальна ж тенденція його діяльності свідчить про відсторонення від тлумачення, а тим більше від застосування норм національного права[367].

На наступному рівні пропонуємо розмістити зв'язок із рішеннями Конституційного Суду України (рис. 2.2.1.). Як зауважує В. Тихий, юридична сила офіційного тлумачення Конституційним Судом України положень Конституції та законів України полягає в тому, що воно (тлумачення) має державний, загальнообов'язковий характер, а це за юридичною силою наближає його до роз'яснювальних положень Конституції України та законів України[368].

Ст. 150 Конституції України відносить до повноважень Конституційного Суду України: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України[369]. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України — це єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, а ст. 13 вказаного Закону передбачає серед повноважень Конституційного Суду ухвалення рішення та надання висновків щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України[370].

Із зв'язками з рішеннями Конституційного Суду України слід розмістити зв'язки із Законами України (рис. 2.2.1.). Тут слід надати КК України від 28 грудня 1960 р., оскільки випадки застосування його передбачені прикінцевими та перехідними положеннями КК України від 5 квітня 2001 р. Також з огляду на велику кількість бланкентих норм у КК України слід врахувати зв'язки із значною частиною чинних законів України, що перебувають у взаємозв'язку з кримінальним законом.

На наступному рівні слід розмістити зв'язки з іншими актами Верховної Ради України та актами Президента України (рис. 2.2.1.). Включення зазначених актів обумовлене існуванням бланкетних норм у статтях КК України.

Рис. 2.2.1. Системні зв'язки кримінального закону в ієрархії законодавства

Нижче слід розмістити зв'язки із актами Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Крім цього, згідно з ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України діє згідно з цією Конституцією та законами України, а також указами Президента