Історія війни козаків проти Польщі - П'єр Шевальє
39
Джерела («Літопис Самовидця», донесення російського гінця Кунакова, донесення венеціанського посла Тьєполо та інші) вказують на те, що польський король Владислав IV таємно від польського сенату і сейму («Речі Посполитої», за висловом Шевальє) вів у 1645–1647 рр. переговори з Богданом Хмельницьким про створення численної козацької армії для війни з татарами і турками; Богдан Хмельницький використав кошти, відпущені королем, для озброєння перших козацьких загонів, що повстали наприкінці 1647 р. Частина польських шляхетсько-буржуазних істориків заперечувала будь-які таємні зносини Владислава IV з Богданом Хмельницьким. Повідомлення П. Шевальє з цього питання є важливим додатковим доказом правдивості даних Самовидця, Тьєполо та інших. – 76.
40
Тобто від війська великого коронного гетьмана М. Потоцького і польного гетьмана М. Калиновського. – 77.
41
Як видно з листа Богдана Хмельницького до царя Олексія Михайловича від 8 червня 1648 р. (див. «Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах», т. II, М., 1954, сор. 32–33), український козацький гетьман довідався про смерть польського короля Владислава IV з листа Домініка Владислава Заславського і з листа Адама Киселя, які він одержав майже одночасно. – 83.
42
Маємо тут один з проявів класового презирства представника класу феодалів до селян і козаків, які не тільки в боях, але й на радах старшини та війська взагалі відстоювали волю і інтереси українського народу. – 85.
43
Максим Кривоніс, один з найвидатніших ватажків українського селянства і козацтва часів визвольної війни проти магнатсько-шляхетської Польщі, не «пустошив Русь і Поділля», а тільки руйнував магнатські і шляхетські замки та маєтки. Класова належність Шевальє і його симпатії до Польщі виявилися і в тому, що він жодним словом не згадав про жорстокості польських магнатів і шляхти у відношенні української людності, зокрема про нелюдські жорстокості князя Ієремії Вишневецького. – 87.
44
Автор помилився. С. Осінський у 1648 р. був не польним гетьманом, а обозним Великого князівства Литовського. – 87.
45
Тоді Бразілія перебувала під владою Іспанії з 1580 р. В 1624 р. Нідерландська вест-індська компанія, воюючи проти Іспанії, захопила тодішню столицю Бразілії Бахію, а до 1644 р. оволоділа всією країною. Польський шляхтич Криштоф Арцішевський, який був засуджений до інфамії (безчестя), виїхав у 1623 р. до Нідерландів і там поступив на військову службу. Закінчивши військову академію а місті Лейдені, він у 1629 р. як нідерландський офіцер поїхав до Бразілії, де воював проти іспанців, командуючи артилерією. В 1645 р. він повернувся у Польщу. Воював проти українського війська під Львовом. Помер у 1656 р. – 90.
46
Мала Польща (Малопольща) – історична назва південної частини Польської держави, що в основному відповідає теперішньому Краківському, Жешувському і Люблінському воєводствам. – 90.
47
Кількість українського селянсько-козацького війська, що облягало Львів, тут значно перебільшена. – 90.
48
Мова йде про широкий громадсько-політичний рух у Франції проти абсолютизму, відомий під назвою фронди. Цей рух було викликано почасти впливом англійської буржуазної революції XVII ст., а головним чином податковим гнобленням уряду Мазаріні та злигоднями Тридцятилітньої війни (1618–1648). Повстання селян і демократичні виступи в окремих містах, як, наприклад, в Бордо, набули характеру буржуазно-демократичного руху. Однак паризька буржуазія і члени парламенту, злякавшись широкого розмаху народних заворушень та вимог проголошення республіки, визнали за краще укласти угоду з королівським двором. Внаслідок цього народні рухи було придушено, а результати боротьби пануючі класи використали в своїх інтересах. – 90.
49
Шевальє помилково називає Миколу Остророга графом. Нижче, на стор. 115, він називає його князем. Насправді М. Остророг не мав успадкованого титулу, а був лише великим польським магнатом. – 92.
50
Очевидно, мова йде про князя Д. Заславського, який успадкував маєтки князів Острозьких. – 102.
51
Адам Кисіль. – 110.
52
Лев Казімір Сапєга. – 110.
53
Тут у тексті помилка. Сандомирське воєводство було вакантне не в зв’язку з смертю князя Домініка Заславського, а внаслідок усунення його з посади – явищем в історії феодальної Речі Посполитої, правда, дуже рідким. Пізніше Д. Заславського було призначено краківським воєводою. – 115.
54
Тут в тексті теж помилка. Мова йде про М. Остророга, великого коронного підчашого. Назва староства «несевіцьке», очевидно, перекручена. М. Остророг був старостою дроговицьким. Рід князів Острозьких припинився до визвольної війни 1648–1654 рр. – 115.
55
Самогітський воєвода – це жмудьський воєвода. Жмудь, Жмудьське князівство, Жмудьська земля, латинською мовою Самогітія, – північно-західна частина Великого князівства Литовського, що прилягала до Курляндії, Балтійського моря і Пруссії. – 116.
56
Російські джерела (див. «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», т. III, Спб., 1863, стор. 298) називають ватажка повстання в Бобруйську «Поддубский». – 118.
57
Терміном «Корона» визначалася Польща, Польське королівство у власному розумінні цього слова. З часу об’єднання Польщі і Литви на Люблінській унії 1569 р. в феодальну федеративну державу – Річ Посполиту термін «Корона» вживався саме для визначення польської частини федерації. Вищі урядовці Польщі (наприклад, канцлер, гетьман) на відміну від вищих урядовців Литви називалися коронними. – 126.
58
Порта – в літературі і в європейських дипломатичних документах XVI – початку XX ст. – офіційна назва турецького уряду, власне – канцелярії великого візира і дивана (державної ради) Турецької (Оттоманської або Османської) імперії. Іноді словом Порта визначали Оттоманську імперію. Назва походить від французького слова porte чи латинського слова porta – двері, ворота, вхід, тобто вхід до канцелярії великого візира. Вживалися також терміни: Оттоманська Порта, Висока Порта, Блискуча Порта. – 127.
59
Данило Нечай – найвидатніший після Максима Кривоноса керівник повсталого українського селянства, сподвижник Богдана Хмельницького, брацлавський полковник, оспіваний в народних піснях і думах, вів запеклу боротьбу проти польської шляхти і магнатів, які після Зборівського миру намагалися вогнем і мечем знову повернути українських селян у слухняних кріпаків. Шевальє слідом за польськими магнатами приписує Нечаєві надмірні жорстокості. – 138.
60
Мабуть, тут іде мова про полковника Канівського, який згадується в документі від 13 вересня 1648 р., опублікованому в «Памятниках, изданных Киевской комиссией для разбора древних актов», т. І, отд. З, Киев, 1848,
