Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Як і у випадку із працівниками закладів освіти, спеціальний закон - Основи законодавства України про охорону здоров'я - містить істотні розбіжності із коментованою ч. 1 ст. 25 ЗКУ в частині визначення права на приватизацію земельних ділянок. Згідно із п. "м" ч. 1 ст. 77 Основ, право на приватизацію мають "медичні і фармацевтичні працівники" незалежно від форми власності закладу, в якому вони працюють, та місця свого проживання.
До частини другої. Повноваження щодо прийняття рішень про приватизацію земельних ділянок визначаються ч.ч. 2 та 3 ст. 80, а також ч. 3 ст. 118 ЗКУ: землями комунальної власності розпоряджаються місцеві ради, а державної - районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Слід також пам'ятати, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями державної власності визначаються п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.
Коментована частина частково регламентує процедуру приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій. Також положення, що регулюють дану процедуру, містяться у ч.ч. 3-5 ст. 118 ЗКУ. З урахуванням цих норм, приватизація має здійснюватися у такій послідовності:
звернення з клопотанням громадян, що мають право на отримання земельних ділянок у власність, до місцевої ради або районної адміністрації (ч. 2 ст. 25, ч. З ст. 118 ЗКУ). Закон не визначає, яка мінімальна кількість громадян, що мають право на приватизацію земельних ділянок, має підтримати клопотання. Із тексту названих законодавчих актів слід зробити формальний висновок, що з клопотанням може звернутися навіть одна особа. З іншого боку, із положень ст. 25 ЗКУ випливає, що складається один проект приватизації на всі землі підприємства. Виходячи із цього, все ж таки вважаємо, що клопотання про приватизацію повинні підтримати більшість осіб, що мають право на приватизацію;
розгляд клопотання радою або адміністрацією (у місячний термін) та надання дозволу на розробку проекту приватизації (ч. 4 ст. 118 ЗКУ);
розробка проекту приватизації земель землевпорядною організацією;
погодження проекту приватизації (ст. 30 ЗУ "Про землеустрій");
затвердження проекту приватизації (ст. 30 ЗУ "Про землеустрій", ч. 2 ст. 25, ч. 5 ст. 118 ЗКУ);
перенесення меж земельних ділянок в натуру, оформлення, видача та реєстрація державного акту на право власності на землю (див. ст.ст. 125, 126 ЗКУ та коментар до них).
До частини третьої. Даною нормою передбачено, що приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій здійснюється безоплатно. Між тим, це не усуває необхідності понесення зацікавленими особами витрат на складання проекту приватизації земель, виготовлення державних актів тощо.
Варто мати на увазі, що на вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення державних актів обмеження, передбачені ст. 1 ЗУ "Про захист конституційних прав громадян на землю", не поширюються. Вказана норма обмежує лише вартість робіт із землеустрою "щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, при виділенні в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Особи ж, що отримують земельні ділянки в порядку ст. 25 ЗКУ, не є "власниками земельних часток (паїв)".
Закон не визначає джерела покриття зазначених витрат. Зазвичай вони фінансуються за рахунок підприємства, що приватизується, або його правонаступників, та за рахунок громадян, що набувають земельні ділянки у власність.
До частини четвертої. Згідно із коментованою частиною, об'єктом паювання є різниця "між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд)" Ч.ч. 9, 10 коментованої статті містять положення, які визначають призначення резервного фонду та встановлюють його граничний розмір (до 15 % від площі сільськогосподарських угідь.
Необхідно наголосити, що спеціальні положення коментованої норми щодо повної неможливості передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та водного фонду заміщають норми ч. 2 ст. 56 та ч. 2 ст. 59 ЗКУ, які допускають приватизацію земельних ділянок цих категорій у розмірах відповідно до 5 га та до 3 га.
Положення коментованої частини не узгоджується із нормами ч. 4 ст. 57 ЗУ "Про освіту", ч. 2 ст. 29 Основ законодавства України про культуру, п. "м" ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, які відносять до об'єкту паювання також землі запасу та резервного фонду, які можуть надаватися, відповідно, працівникам освіти, культури, охорони здоров'я та пенсіонерам з їх числа (див. ч. 1 та коментар до неї). Хоча названі норми надають додаткові можливості для наділення землею вказаних осіб із земель запасу та резервного фонду, вони водночас позбавляють ясності питання про обсяг земель, що підлягають розподілу (див. також коментар до ч.ч. 7 та 8 статті).
До частини п'ятої. Дана частина самостійного правового навантаження не несе.
До частини шостої. Коментовану частину слід застосовувати з урахуванням викладеного у коментарі до ч.ч. 1,4 та 7 даної статті, тому обчислення розміру земельних часток (паїв) відбувається не зовсім так, як описано у ч. 6 ст. 25 ЗКУ Перш за все, необхідно визначити обсяг земель, що приватизуються. До таких земель, окрім сільськогосподарських угідь, "які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності", можуть бути віднесені також землі запасу та резервного фонду, які можуть надаватися працівникам освіти, культури, охорони здоров'я та пенсіонерам з їх числа (див. ч. 1 та коментар до неї).
Потім площу слід поділити на кількість осіб, що мають право на приватизацію.
