Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

Але трапляється і таке. Бачене в різний час і в різних місцях змішується між собою.

Ось що розповідає один лікар: «Якось пополудні я дивився на гору Рігі-Кульм, у Швейцарії. Дивився на неї то неозброєним оком, то в підзорну трубу. Я напружував очі хвилин десять. День був ясний. Вершини гір були то фіолетові, то бурі, то темно-зелені. Мої очі втомились. Я відвернувся од гір і пішов додому. Раптом я побачив перед собою близького друга, якого в цей час зовсім не було в Швейцарії. Друг стояв передо мною, але був мертвий. Він стояв жовтий, з зеленкуватим полиском і не рухався.

Я подивився на нього і відразу збагнув, що це за видіння. Напередодні вночі я бачив уві сні цього самого друга. Бачив сон і забув. Тепер його образ ожив у моєму мозку. Зрозуміло, це сталося тому, що я дуже довго дивився в підзорну трубу, мої очі і мозок втомилися від цього, а спогад про друга ожив. Але чому ж я побачив його мертвим? І тут справа проста. Від того, що я довго дивився на гори, осяяні сонцем, мої очі довго застилало жовтувато-зеленувато-сірим кольором. А це і є колір мертвого тіла. Саме так і було забарвлене обличчя мого друга, що з’явився переді мною. Вигляд друга і колір наче склались між собою».

Нерідко буває, що так складається бачене в різний час і в різних місцях, а склавшись, ніби оживає. З двох зображень утворюється одне, складене з них. Бачила колись людина рибу, бачила жінку. З цього баченого в мозку може скластися напівриба-напівжінка, якої ніколи не було і не може бути. Таких складних зображень є дуже багато в кожній голові. Так, наприклад, зображення ангела склалось теж з кількох образів: волосся в нього — як у жінки, обличчя — як у дитини, крила — як у лебедя. В такому вигляді звичайно і зображають ангелів на іконах та картинах у всіх народів. Навіть у давнину їх так зображали ассірійці, і греки, і римляни. До таких зображень ангелів звикли всі люди. За багато тисяч років, певна річ, до них можна звикнути. Завдяки цій звичці люди бачать ангелів такими і у видіннях. Усі ці видіння — ті ж спогади. Пригадується зображення ангела, бачене на якійсь картині. Зрозуміло, його при цьому ще трохи переробляють, бо воно складається з іншими спогадами.

Подібно до цього буддистам і магометанам з’являються їхні боги і духи. Віруючі уявляють їх такими, якими їх звичайно малюють або ліплять у рідній країні. А малюють і ліплять богів такими, якими уявляють. Так бувало і буває завжди і в усіх народів.

Подібно до цього створили і зображення диявола, або злого духа. Він з’являється у видіннях звичайно таким, яким його малюють. Людина бачила цапа з рогами і бачила людей. З цього баченого складається напівцап-напівлюдина — небувала істота з ратицями і рогами. Трапляється, що цю істоту наділяють ще цупким хвостом, баченим у мавпи, кігтями, баченими в лева, блискучими очима, баченими у вовка. З такої суміші виходить щось потворне й огидне. Хто ж може бути таким бридким і відворотним? «Злий дух», «нечиста сила», «диявол».

А в злого духа вірять усі релігійні люди, не виключаючи і християн. Чому вірять? Тому що кожна людина з власного досвіду знає, що на світі є не тільки добро, а й зло. Добро — це щастя, втіха, а зло — нещастя і страждання. Тут одностайні всі релігії, навіть найбільш дикі і стародавні. Зло і є для них «злий дух».

Віра в нього дуже стародавня. В своїх видіннях люди різних релігій бачать іноді і злого духа. Зрозуміло, він існує насправді тільки в голові як складене зображення. Але іноді може здаватися, що таке зображення не лише в голові. Це залежить від стану здоров’я, зокрема головного мозку, від настрою людини і від зовнішніх обставин. Подібно до того як бачать мерців, люди можуть бачити і диявола.

Таким же чином люди бачать і своїх богів, і святих, і багато чого іншого, залежно від того, що у кого в голові[24].

Буває ще так: люди не лише бачать, але й чують те, чого зовсім немає і бути не може.

У харківській лікарні був один хворий, який стверджував, що бачить і чує нечистих духів. В його вухах постійно лунали їхні голоси— погрози, крики, свист. І він справді чув і навіть бачив їх. Одного тільки він не розумів: що це не перед ним, а всередині нього.

А ось ще випадок, про який розповідає один німецький лікар. Якийсь хворий казав йому, що весь час чує голоси. «Я чую голоси. Я справді чую їх. Як це робиться — не знаю, але вони для мене такі