Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц

Проаналізувавши кожну з цілей покарання, які закріплені в КК України, можна зробити такі висновки: 1) кара в сучасних умовах не може визнаватися метою покарання, вона становить його сутність; 2) виправлення злочинця є не метою покарання, а засобом досягнення іншої його мети – спеціальної превенції; 3) досягнення мети загальної превенції забезпечується, по-перше, самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про покарання кожного, хто порушить ці закони, по-друге, засудженням винного за вчинення злочину, по-третє, відбуванням покарання та його виконанням; 4) самостійною метою покарання, яка заслуговує її декларування в КК України, є поновлення почуття справедливості потерпілим від злочину та іншими особами.

Передбачені у чинному КК України окремі види покарань утворюють певну систему, яку закріплено у ст. 51 КК України у формі встановленого законом про кримінальну відповідальність і обов’язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, розташованих у певному порядку – відповідно до ступеня їх суворості.

Встановлюючи цей перелік, законодавець, по-перше, створює основу для побудови санкцій у відповідних нормах Особливої частини КК України, де передбачено окремі види покарань і визначено межі їх призначення за певні злочини, і, по-друге, при застосуванні судами конкретних покарань забезпечує необхідну їх індивідуалізацію відповідно до ступеня тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. Отже, система покарань є тією юридичною основою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань.

Існує безліч визначень системи покарань. Ми використаємо лише кілька із них, які, на нашу думку, є найбільш слушними, адже відповідають загальновизнаним уявленням про системність явищ.

Загальнофілософське визначення системи – це сукупність явищ, що перебувають у взаємозалежності, взаємній підпорядкованості. Законодавчий перелік видів покарань у ст. 51 КК України – це відображення системи, а реальне застосування цих покарань свідчить про реальність цієї системи.

Система покарань – це передбачена кримінальним законом та суворо диференційована законодавцем за об’єктивною стороною, об’єктом та суб’єктом сукупність різних видів покарань, об’єднаних спільністю поставлених законодавцем цілей.

У статті 51 КК України закріплено систему покарань, розміщених у певному порядку відповідно до ступеня їх жорсткості. Це дає змогу суду при призначенні покарання здійснювати його індивідуалізацію, враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. В статті наведено 12 видів покарання, 4 з яких – громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі – є новими для кримінального законодавства України.

Законодавчий перелік покарань, зазначений у цій статті, в основі містить один критерій – ступінь суворості покарання. Причому розподіл покарань за цим критерієм здійснюється в законі безвідносно до того, чи є той або інший вид покарання основним чи додатковим, носить строковий або безстроковий характер, належить до числа загальних або спеціальних. Тож перелік покарань є своєрідними «сходами», де кожен вид покарання посідає відповідну «сходинку».

Така побудова переліку покарань у Загальній частині КК України багато в чому визначає і підхід законодавця до визначення санкцій статей Особливої частини КК України, оскільки порівняльна суворість покарань зумовлює і ту послідовність, у якій основні види покарань перелічуються (розташовуються) в альтернативних санкціях, і ті правила, на основі яких установлюється визначене співвідношення (сполучення) основних і додаткових покарань у кумулятивних санкціях.

Установлення законодавчої градації (ієрархії) покарань за ступенем їх суворості формує і судову практику. Адже з такого поділу постає, що один вид покарання (наприклад, арешт) завжди визнається більш суворим, ніж інший (наприклад, штраф), незалежно від того, що він призначений судом як основне чи додаткове покарання, яким терміном (мірою) визначений у вироку і при застосуванні якої норми або інституту (при приєднанні додаткового покарання до основного, призначенні більш м’якого покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням тощо) він використовується.

Види і система покарань є відображенням пануючих в певному суспільстві поглядів на засоби протидії злочинності. Звідси – система покарань у суспільстві створюється і формулюється в законі згідно з існуючими поглядами на цю протидію і відображає результати розвитку суспільства, відповідає певним етапам цього розвитку. Система покарань створюється державою, тобто волею людей. Проте, по-перше, вона не може вибудовуватися на свавільній основі. Створення окремих елементів системи, тобто видів покарань, з певним змістом і формою, специфічним порядком застосування кожного з них повинно бути соціально обумовлено. Це – необхідна умова побудови системи покарань, тут не повинно бути волюнтаризму. По-друге, створена волею людей система покарань отримує своє об’єктивне існування як сукупність видів покарань, що застосовуються судами за вчинення злочинів, і в процесі її функціонування набуває якихось нових якостей, іноді і непередбачених законодавцем.

Відповідно до ст. 52 КК України всі покарання поділені на основні й додаткові (самостійні підсистеми). Причому в ній закріплено не тільки поділ покарань на основні й додаткові, а й визначено значення цієї класифікації як для порядку їх призначення, так і для правил співвідношення (сполучення) їх один з одним. Саме в цій нормі (у ч. 4 ст. 52 КК України) відображено ті відмінні ознаки правового статусу інституту основних і додаткових покарань, які визначають різну їх функціональну роль. Викладене свідчить, що вперше на законодавчому рівні в спеціальній нормі встановлено не лише порядок призначення основних і додаткових покарань, а й визначено їх різну функціональну роль. Основному покаранню закон надає значення головного, визначального, вирішального, цілком самостійного засобу впливу на засудженого і саме з його застосуванням насамперед пов’язує досягнення цілей покарання. Цим характеризується наявність у санкціях низки статей лише основних покарань (без додаткових), а також обов’язковість їх призначення за злочин і детальніша регламентація порядку їх застосування.

Основні покарання – це ті, які можуть застосовувати як самостійний засіб впливу, містять