Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

І що ж виявилось?

Це був не кок і навіть зовсім не людина, а звичайнісінький плавучий уламок старого корабля, що зазнав катастрофи.

Але чому ж у такому разі матросам здалося, що то кок? І чому ж так обманулася не одна якась ляклива людина, а всі матроси й офіцери, що були на кораблі? Ось у цьому саме і полягає найцікавіше. Всі так обманулися, бо бачили не тільки те, що було в них перед очима. Перед їхніми очима був уламок щогли, який гойдався на воді. До цього вони додали те, що було в них у голові. А там був образ недавно померлого кока. Він стояв у пам’яті кожного немов живий. Саме його і нагадав плавучий уламок корабля. А коли образ кока пригадався, він і доповнив собою те, що було видно. І це вийшло само собою і до того ж так, що жодна людина не могла відокремити те, що в неї перед очима, від того, що в неї в голові,— іншими словами, відокремити те, що було, від того, що вдавалось. Усім матросам на кораблі здавалося, що вони справді бачать привид. Ніхто з них не мав у цьому сумніву: адже вони його бачили, причому бачили па власні очі. І всі матроси були здоровими людьми, зовсім не божевільними. Ну а коли б хвилі понесли уламок кудись від корабля? Ну, а коли б ніхто не роздивився, що це таке? Зрозуміло, тоді в матросів так би і лишилась тверда віра в те, що вони бачили привид. І тоді б вони сказали: «Ми бачили душу померлого. Виходить, і справді душа відокремлюється од тіла і може блукати по світу». Хто б їх тоді переконав, що це помилка?

Так і виникло серед усіх народів безліч розповідей про видіння і привиди. Траплялось, що люди вважали звірів за бісів, хмари за бісів, хмари за ангелів. Так само з’являлися до людей «святоугодники», «божа мати». Подібних розповідей багато ходить серед віруючих. І ось що дуже цікаво: кожен віруючий бачить неодмінно своїх власних богів і своїх власних святих, тобто тих, у яких вірить і які в нього в голові і в пам’яті.

Бували і бувають такі випадки: до одного буддійського святого з’явився сам Будда. Прийшов і сів у нього в кімнаті. Сів і сидить у темному кутку. Буддійський святий розповів про це видіння англійцям, які проживали недалеко від нього. Ті пішли в житло до святого, щоб дослідити всі обставини видіння. І ось про що вони дізнались: буддійський святий бачив Будду в тому самому вигляді, в якому його зображено в сусідньому храмі. Перед тим як побачити Будду, святий постійно і довго мучив свою плоть багатоденним постом. У житлі святого, в тому самому кутку, де з’явився Будда, висіла одежа. Вона так була розвішана, що трохи нагадувала одяг Будди. Завдяки цьому у пам’яті і виникло зображення Будди. От святий і побачив Будду в своєму житлі, причому побачив на власні очі, як матроси бачили мертвого кока. І ніхто не міг переконати святого, що ніякого видіння не було і бути не могло. Так само бачили видіння «святі» різних країн і віросповідань, причому за таких чи подібних обставин.

У чому ж полягає головна суть усіх таких видінь?

Такі видіння зовсім не обман з боку тих, з ким вони трапляються. Будова мозку, відповідний настрій людини, певні навколишні обставини не можуть не викликати таких видінь. Видіння — теж явища природи, а не чудеса. їх причина полягає в будові людського мозку і в тих запасах різноманітних вражень, які є в мозку.

Але бувають випадки і складніші, а тому ще дивовижніші. Ось що розповідає, наприклад, учений, академік Ніколаї:

«Сталося це зі мною 24 лютого 1891 року, після того, як я з кимось дуже посперечався і розпалився. Голова моя стала гарячою, тому що кров прилинула до неї. Раптом я побачив мерця. Він був за десять кроків од мене. Я зупинився мов укопаний, а мрець стояв передо мною. Я не рухався, мрець теж був нерухомий. Так ми стояли один перед одним хвилин вісім. Потім видіння зникло. Але о 4 годині пополудні воно повторилось. Другого дня мрець знову з’явився, зник, а замість нього я побачив безліч інших видінь. Усе це були люди, то знайомі, то незнайомі. Це були чоловіки і жінки, які заклопотано кудись поспішали. Потім з’явились люди верхи на конях. У їхніх поглядах, зрості й одягу не було нічого особливого, вони тільки здавались більш тьмяними, ніж звичайно. Тижнів через чотири видінь стало більше. Вони почали розмовляти між собою, звертались до мене і виголошували маленькі привітні промови». Лікар поставив академікові п’явки; кров відхлинула од голови, і йому стало краще. Рух привидів дедалі уповільнювався. Через якийсь час вони почали тьмяніти і стали ще більш туманними. Привиди неначе змішувалися з повітрям і незабаром зовсім зникли.

Чому ж Ніколаї бачив їх?

Привиди — це теж відбитки, які ніби ожили! В клітинки мозку вони давним-давно ввійшли через очі, як це буває завжди. Колись Ніколаї бачив усіх цих людей. А під час приливу крові до голови ожило давно бачене