Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Щодо використання ЗСГП сільськогосподарськими підприємствами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. "б" коментованої частини), див. ст.ст. 24, 28 ЗКУ та коментар до них.
Земельне законодавство не передбачає спеціальних положень щодо використання ЗСГП сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами, сільськими професійно-технічним училищами та загальноосвітніми школами для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства (п. "в" коментованої частини). Таке використання здійснюється практично в тому самому порядку, що і використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (див. ст.ст. 24, 28 ЗКУ та коментар до них), особливо враховуючи, що отримана продукція в багатьох випадках реалізується як товарна.
Щодо використання ЗСГП несільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, релігійними організаціями та об'єднаннями громадян для ведення підсобного сільського господарства (п. "г" коментованої частини) див. ст. 37 ЗКУ та коментар до неї.
Із особливим суб'єктним складом пов'язаний і особливий порядок передачі ЗСГП у власність та надання у користування. Такий особливий порядок встановлений насамперед для приватизації ЗСГП для ведення фермерського господарства (ФГ), особистого селянського господарства (ОСГ), садівництва.
До частини четвертої. Коментована частина встановлює заборону на передачу ЗСГП "у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам"'. Вона підкріплена положеннями ст.ст. 81, 82, 86 ЗКУ, які обмежують коло земель, що можуть перебувати у власності таких суб'єктів, та способи набуття ними земель у власність.
Слід розглянути питання про застосування коментованої норми до біпатридів. Відповідно до ст. 2 ЗУ "Про громадянство України", біпатрид "у правових відносинах з Україною ... визнається лише громадянином України".
Слід наголосити, що передбачена коментованою нормою заборона не означає повної неможливості набуття ЗСГП у власність перерахованими суб'єктами. Спеціальні положення ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ встановлюють можливість набуття ними ЗСГП у власність у порядку спадкування, одночасно передбачаючи обов'язок відчуження земель протягом року (див. коментар до названих норм).
Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення
1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.
Загальна характеристика. Коментована стаття встановлює принцип пріоритетності ЗСГП, а якщо бути більш точним - пріоритетності сільськогосподарських угідь. Даний принцип відображений не лише у даній статті, айв інших положеннях земельного законодавства. Детальний опис механізму забезпечення пріоритетності ЗСГП див. у коментарі до п. "б" ч. 1 ст. 164 ЗКУ, яка відносить до змісту охорони земель "захист сільськогосподарських угідь ... від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб".
До частини першої. Буквальне розуміння коментованої частини передбачає використання земель за наявності кількох альтернативних варіантів переважно для сільськогосподарських потреб. Така ситуація у реальному житті не зустрічається, тому що існуюча процедура надання земельних ділянок передбачає їх надання для конкретно визначених потреб без будь-якої альтернативності. Тому, на наш погляд, ч. 1 ст. 23 ЗКУ не має практичного застосування. Крім того, надмірна розораність території України ставить під сумнів потребу у коментованому положенні.
До частини другої. Щодо визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, див. ст.ст. 199, 200, 203 ЗКУ та коментар до них.
Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється органами, які погоджують, здійснюють експертизу та затверджують відповідну землевпорядну документацію (див. ст.ст. 118, 123, 186 та ін. ЗКУ).
До частини третьої. Коментована частина в сукупності із іншими положеннями ст. 23 встановлює пріоритет сільськогосподарського використання земель. Проте у правовій доктрині цілком обґрунтовано відзначається, що цей пріоритет не є абсолютним, на що вказує термін "переважно" у тексті коментованої норми. На наш погляд, сільськогосподарські угіддя можуть бути надані для несільськогосподарських потреб, але лише у випадку, коли суспільна вигода від цього перевищуватиме завдану шкоду, а альтернативний варіант задоволення несільськогосподарських потреб, для яких надається земельна ділянка, відсутній.
При визначенні поняття "сільськогосподарських угідь гіршої якості" слід виходити із положень ст.ст. 199 та 200 ЗКУ щодо бонітування та економічної оцінки земель.
Слід також враховувати, що положення ст. 23 ЗКУ слід застосовувати в сукупності із положеннями ст. 5 кодексу[102], яка закріплює принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки та забезпечення раціонального використання та охорони земель. З цього, на думку П.Ф. Кулинича, до якої ми приєднуємося, з необхідністю випливає, що земельні ділянки повинні використовуватися насамперед у спосіб, що забезпечить їх максимальне наближення до природного стану[103], і лише в другу чергу, по можливості - використання для сільськогосподарських потреб за умови забезпечення нормативів оптимального співвідношення земельних угідь (ст.
