Походження українського народу - Віктор Платонович Петров
В темній невиразності минулого цим твердженням накреслювалося дещо певне, але вся справа полягала в тому, що твердження це висунене було як висновок гіпотетичний з історично-культурної картини неолітичної доби, як вона малювалася передісторикові за сукупністю всіх наявних даних. До висуненої ним антропологічно-етнічної тези проф. В.Щербаківський дійшов бічними шляхами, як історик культури, для якого український народ є хліборобський народ, що в своїх господарчих формах зберігає прадавню традицію хліборобської культури бика (вола), як вона склалася свого часу в культурних центрах Месопотамії.
З цього боку на сьогодні ми знаходимося дещо в кращому становищі щодо джерел. Щоправда, взагалі, на значний антропологічний матеріял не доводиться сподіватися. Річ у тому, що, як про це згадує й проф. В.Щербаківський, «тілопальний похорон нищив скелет, а через це не лишав нам матеріялу, на підставі якого можна було б антропологічне встановити соматичний вигляд раси, належної до цієї культури» (трипільської, стор. 39).
Але тут в пригоді нам можуть стати трипільські статуетки. Довгий час трималася думка в дослідників про кулотовий, абстрактно-умовний, так би мовити, метафізичний характер цих статуеток. Однак розкопки в Сушківці, Володимирівні і т.д. дали нам статуетки, реалістичний характер яких не мож» бути заперечений.
Портретна правдивість, антропологічна реалістичність статуеток якнайвиразніше кидається в вічі. До того ж починає призбируватись і антропологічний ма-теріял. На одному з жител на Коломищині, розкопуваному Мих. Макаревичем, трапилася знахідка чолової частини черепа, скошена форма якого цілком відповідала антропологічному типу, відтвореному в статуетках. Проф. В.Міллер, який розкопав кістякові поховання в неолітичному могильникові біля Ігрені на р. Самарі (поблизу Дніпропетровського), в свою чергу, ствердив подібність виявленого ним антропологічного матеріялу й статуеток.
Опублікована в одній з статей проф. Грозного, фахівця в питанні про хеттів (хетітів), світлина кам’яної плити з зображенням хетітів не лишає й найменшого сумніву про близькість етнічного типу хітітів й трипільців, як ми знаємо цей останній за даними статуеток і черепів. Отже, проф. В.Щерба-ківський мав цілковиту рацію, вказуючи на спорідненість між трипільцями й хетітами. Для хетітів властиве також скошене чоло, вигнутий вірлячий ніс, продовгасте витягнене обличчя, як і для трипільців.
Отже, на сьогодні питання про етнічну приналежність трипільців, про антропологічне визначення їх соматичного типу може вважатись в основному розв’язаним: трипільці належать до т.зв. «передньо-азійського» антропологічного типу. Вони є представники арменоїдного (баскоїдного) типу, як звичайно характеризується в антропологічній науці в цілому неолітичне населення Європи й Середземномор’я.
Ми підійшли таким чином до основного питання; в якому генетичному зв’язку стоїть етнічно українська людність до трипільської, яка заселювала лісостеп правобережної України 5 тисяч років тому? Проф. Щербаківський відповідає на це питання позитивно. «Англійський вчений Геддон справедливо каже, що антропологічна мапа Європи з часів неолітичної доби дуже мало змінилася. І ми вправі вважати і твердити, що ми є та були автохтонами на своїй землі не від VI віку по Різдві Христовім, тільки ж від неоліту, тобто не менше 5000 літ» (стор. 6).
Відомий археолог В.В.Хвойка в своїй книзі "Древнейшие обитатели среднего Приднепровья" (1910) так само вів пряму лінію од трипільців до нинішніх українців. З його твердженнями не можна не рахуватися. З усіх археологів, які копали досі на Україні, він володів найбільшим археологічним досвідом.
Однак тут треба виразно відокремити лінію культурно-історичних традицій і етнічних зв’язків. Немає сумнівів, уже в трипільський період Україна набуває певної суми характеристичних ознак, що лишаються властивою приналежністю за наших часів етнографічної культури українського народу як народу хліборобського. Від трипільських часів і до наших часів протягом 5 тисяч років існує на Україні хліборобство, й хлібороб плекає в своєму господарстві волів і мережить ярмо. В тих самих кліматичних і ландшафтних умовах, на берегах тих самих річок і на просторах тих самих плато, на масній чорноземлі, шляхом між золотавими ланами пшениці простують воли. Сивий дим здіймається вгору з хат, обмазаних глиною й розписаних смугами кольорових барв. Як і за часів трипілля, так і досі жінка підмазує глиною долівку, розписує фарбами хату й піч. І при вході в хату висить зображення вічного дерева, в теперішній деформації: квітка в вазоні, мотив вишиванок, що сходить в своєму прототип? до трипілля, коли його позначали малюнком на прясельцях.
Уже за неоліту сформувалася на Україні сума певних елементів матеріяльної культури, що входить і досі як складова частина до змісту етнографічної культури українського народу, але все ж таки за своїм антропологічним типом українці не є трипільці, і тут не може бути поставлений знак рівности.
Як в мовному відношенні український народ говорить однією з індоєвропейських мов, а не однією з передіндоєвропейських, яфетидичною абощо, так і антропологічне український народ не може бути ототожнений з народами, що справді є прямими нащадками неолітичної людности Європи, як, приміром, баски в Пиренеях в Еспанії. За своїм антропологічним типом, як прямі нащадки неолітичної людности Європи, баски далеко ближчі до трипільців, ніж українці. Це виразно кидається в вічі при порівнянні сучасних фото басків з трипільськими статуетками.
Для українського антропологічного типу не є властиві ні різко скошене чоло, ні вірляче вигнутий ніс. Прямий, а не вигнутий. Обличчя продовгасте, а не витягнене.
Цим всім сказаним ми хочемо ствердити, що ми не повинні ототожнювати народи, які є нині, за наших часів, прямими нащадками неолітичного населення Європи, і народи, які прямими нащадками людности неолітичної Європи не е. Між неолітичною Європою, між її народами й культурами й нами, українським народом, лежить кілька епох, що заступили одна одну. Етнографічна культура українського народу не лишилася тотожною собі від часів неоліту.
Історичний процес ж завжди є процесом простого, нічим не опосередненого перебування, як. він не завжди також е процесом прямого росту. Проста лінія є зручна лінія для діяграм, але й в діяграмах П часто доводиться заступати кривими й перерваними.
Історичний
