ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

- вибірковість і цілеспрямованість;

- комплексність. Це правило попереджує про недопустимість категоричних психологічних оцінок на основі одиничної фіксації будь-яких ознак. Необхідно збирати інформацію за широким колом ознак, перевіряти її, використовувати всю сукупність можливих у цій ситуації методів вивчення особистості;

- психодіагностика змісту висловлювань. У мові людини міститься психологічна інформація, яка характеризує її інтереси, погляди, переконання, життєві цінності, установки, звички, спосіб життя, культуру та інші особливості. Щоб зрозуміти їх, потрібно, як кажуть, слухати слова, а чути душу;

- оцінка виразу очей людини. Важко судити про особистість, жодного разу не подивившись пильно їй в очі. Один досвідчений юрист підмітив: «Потрібно вдивлятися не лише в Кримінальний кодекс, а й в очі людини»;

- оцінка поз, жестів, міміки, загального вигляду людини та її зовнішності (про це згадувалося вище);

- оцінка ознак криміналізації мови. Кримінальний жаргон характерний для осіб, які належать до кримінального середовища (щоправда, за останні роки такий жаргон став притаманним і деяким категоріям молоді, яка вважає його «модним» і «сучасним»). Слова і вирази типу «ворожбит» — слідчий, «фуфлогон», «шапіро» — адвокат, «западло» — нижче злочинного достоїнства, «ксіва» — документ, паспорт, «перо» — ніж, «кент» — друг, «потрапити в колір» — уміло збрехати та інші повинні насторожити юриста і пильніше придивитися до людини, яка часто вживає такі слова;

з- вертати увагу на татуювання. Як правило, татуювання не просто прикраси і прояв викривлених смаків, а мають у собі смислове навантаження, яке видає належність до злочинного світу, ставлення до закону, працівників правоохоронних органів, статус у кримінальному середовищі і т. д. Наприклад, могильний хрест за плечима — вбивство, ворог до смерті; кинджал, обвитий змією, — зухвалий хуліган; абревіатура БОСС — «был осужден советским судом»; КОТ — «коренной обитатель тюрьмы»; СЛОН — «смерть легавым от ножа» і т. д. Татуювання і абревіатури не повинні залишитися непоміченими юристом, і він повинен їх психологічно інтерпретувати;

- виявлення і пояснення незвичайної поведінки людини. Часом поведінка і зовнішньо виражений психологічний стан явно не вкладаються у звичну схему (наприклад, прихід до слідчого людини, яка підозрюється в злочині, з посмішкою, бравурними мелодіями, без настороженості і розгубленості);

- виявлення суперечливості особистості. Цілком допустимо, що не будь-яка суперечливість свідчить про кримінальну схильність людини. Але в юридичній практиці нерідко зустрічають — ся особи, в яких суперечливість (наприклад, невідповідність виявлених якостей зовнішньому образу, який намагається надати собі людина, підвищена готовність до самозахисту і підозріливість до інших тощо) є наслідком скритності, дволичної поведінки, маскування злочинного способу життя. Якщо така суперечливість юристом виявлена, то вона повинна підштовхнути його до поглибленого вивчення її причин;

- спостереження за зовнішніми ознаками психічних станів індивіда, якого вивчає юридичний працівник. Такими ознаками є: а) інтонація голосу, зміна його темпу, пауз, тембру; б) колір обличчя; в) вираз очей і напрямок погляду; г) спітніння; ґ) рухи рук та ін. Схвильованість і страх, радість і тривога, напруженість і розслабленість, злість і розгубленість — всі ці види станів можуть багато чого сказати спостережливому юристові.

У сприйнятті й оцінці особистості, яка цікавить слідчого, інспектора, суддю, адвоката, захисника та іншого юридичного працівника, проявляються такі соціально-психологічні феномени, як експектації, ідентифікація і емпатія.

Експектації (від англ. expectation— очікування) — це система очікувань, вимог щодо норм поведінки і виконання індивідом соціальних ролей. Експектації носять неформалізований і не завжди усвідомлений характер. Юристові-спостерігачу іноді правильно здається, що ця людина збирається щось зробити, відбувається нібито очікування його поведінки. Така здатність формується в тих людей, які не лише постійно спілкуються з іншими, але завжди аналізують кожен акт спілкування, підмічають елементи поведінки співрозмовників аж до тонкощів.

Ідентифікація (від лат. identificare— ототожнювати) у соціальній психології означає стати на місце іншої людини, подивитися на світ її очима, оцінити ту чи іншу ситуацію його можливостями, його розумом. Ідентифікація таким чином визначає психологічну здатність відкинути вантаж власного досвіду і лише своїх поглядів, відійти від свого «Я» і наблизитися до «Я» іншої людини.

Використовуючи цей механізм у спілкуванні з людьми, юристові вдається викликати співрозмовників на відверту розмову, краще засвоїти відповідні оцінки, норми, ідеали як окремої людини, так і групи людей. Саме тому до ідентифікації корисно звертатися завжди тоді, коли треба добитися взаєморозуміння, проявити одностайність.

Емпатія (від грецьк. empatheia — співпереживання) — це розуміння іншої людини через емоційне проникнення в її внутрішній світ, в її почуття і думки; це співпереживання, співчуття.

Просто чи складно вивчати і розуміти людей за допомогою емпатії? Відповідь не може бути однозначною. Просто для тих, у кого цей механізм працює, і складно для тих, у кого він не працює. Низька емпатійність — синонім нечуттєвості, бездушності, черствості. Людина, в якої не працює психологічний механізм емпатії, не здатна відповісти на почуття іншого, запалитися чужою радістю чи зажуритися чужим сумом. Вона робить багато помилок у стосунках із людьми.

Як тут не згадати мудрі слова великого українського педагога В. Сухомлинського про те, що треба починати з елементарного, але разом із тим найскладнішого — з формування здібності відчувати душевний стан іншої людини, вміти ставити себе на місце іншого в найрізноманітніших ситуаціях… Глухий до інших людей — залишиться глухим до самого себе; йому буде недоступне найголовніше в житті — емоційна оцінка власних вчинків.

Нормальна емпатійність — величезна перевага. Юрист, у якого механізм емпатії розроблений, володіє ніби додатковими органами почуттів, додатковим зором і слухом. Він краще визначає, наскільки співрозмовник м'який чи суворий, спокійний чи напружений, впевнений чи невпевнений в собі тощо.

Однак надто висока емпатійність може стати причиною деяких психологічних труднощів. Мається на увазі занадто велика залежність деяких людей від психічного стану і настрою оточуючих. Така людина не господар свого власного емоційного стану. Вона ніби потрапляє в залежність від пристрастей інших людей.

Усі люди сприймаються по-різному, тому що мають свої індивідуально-психологічні