Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

– Хан-ага, погані твої справи – раніше у Маммедджана була одна дружина, а тепер стало дві. І ось поглянь, задивилася я на їхню красу і не помітила, як порізала руку.

– Ідіть покличте Маммедджана, – наказав хан.

Маммедджана покликали, і хан сказав йому:

– Маммедджане, ти маєш добути мені молоко левів і тигрів. Це ліки для моєї матері. Даю тобі три дні строку. Якщо не добудеш – обов'язково тебе страчу!

Маммедджан повернувся до своєї дружини з плачем.

– Чому ти плачеш? – запитала його пері.

– Хан велить мені добути молоко левів і тигрів, – відповідав Маммедджан.

Тоді пері сказала:

– Хіба через це плачуть? Іди у таке-то місце: там лежить старий лев зі скалкою в лапі. Ти візьми із собою щипці і шило, підкрадися тихенько і витягни скалку. Потім сховайся, і що б лев не говорив, не показуйся. Тільки тоді, коли прокаже ім'я Сулеймана,[15] ти можеш вийти, і він виконає все, що тобі треба.

Як було сказано, Маммедджан вирушив туди, підібрався до лева і витягнув з його лапи скалку.

– Гей, хто це? Ти помреш! – крикнув лев.

Та відповіді йому не було. Тоді нарешті лев промовив ім'я Сулеймана, і Маммедджан підійшов до нього.

– Ну, чоловіче, – заговорив лев, – ти зробив для мене таке добре діло. Проси тепер, що тобі треба, я все виконаю.

– Мені треба левине молоко, – сказав Маммедджан.

Тут лев крикнув: «Шір![16]» – і з'явилася зграя тигрів. Потім він крикнув: «Пелен!» – і з'явилася зграя левів. Лев дав Маммедджанові два бурдюки і сказав:

– Наповнюй.

Маммедджан наповнив обидва бурдюки і нав'ючив по одному на тигра і лева. Старий лев послав з Маммедджаном ще кілька хижаків і наказав їм:

– Коли проведете його, повертайтеся назад. Маммедджан швидко дістався до міста. Люди, побачивши його, розбіглися і сповістили про все хана. Той вийшов назустріч Маммедджанові і закричав:

– Ах, моя мати врятована!

– Ну, якщо врятована, – сказав Маммедджан, – то відшукай десять баранів, щоб нагодувати звірів.

Маммедджан нагодував хижаків і відпустив назад. Наступного разу захворів сам хан.

– Ідіть за Маммедджаном, – наказав він.

– Я геть недужий. Кажуть, є одна молитва,[17] варто лише подивитися на неї, як відразу ж «яблуко заплаче, гранат засміється».[18] Якщо ти не дістанеш її мені, то помреш.

– Добре, – сказав Маммедджан, прийшов додому і розповів про все дружинам.

Тут пері йому й каже:

– Ця молитва знаходиться у злої пері. До неї сто років іти, і ти навряд чи зумієш повернутися. Тому піди і скажи ханові: «Твоє доручення я не можу виконати, а якщо ти і справді хочеш мене погубити, то краще убий сам». Хан же хоче убити тебе, а нас забрати собі.

– Але я дав ханові обіцянку, – сказав Маммедджан, – тому вкажи мені шлях, яким я маю піти.

Пері написала листа, дала його Маммедджанові і сказала:

– Якщо ти доберешся туди, то знай, що тамтешній сторож – моя сестра. Коли ти увійдеш у двері, вона буде намагатися убити тебе, тоді ти віддай їй цього листа.

Пері пояснила Маммедджанові, як добратися, і він вирушив у дорогу. На шляху йому зустрілася зруйнована фортеця. Увійшов він туди і улігся спати. Посеред ночі прискакав вершник на світло-жовтому коні і сказав Маммедджанові:

– Простягни руку!

Той простягнув руку.

– Закрий очі! – наказав тоді вершник.

Маммедджан закрив очі. Потім вершник сказав:

– Відкрий очі, – і Маммедджан відкрив. – Ось житло злої пері, – показав вершник і зник.

Озирнувся Маммедджан і побачив двері. Увійшов він, і тут пері, що охороняла вхід, намірилася його вбити, але він миттю віддав їй листа. Пері прочитала листа і розсердилася на свою сестру.

– Хіба посилають на смерть такого гарного