Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл

чоловік просто вертається з роботи, а кохана дружина зустрічає його. Це суперечить неспецифічній сексуальності і навіть не претендує на вступну гру. Тут заявляє про себе придушений еротичний елемент. Коли пригнічувати любов, витісняти її за допомогою сексу, то еротичний елемент проривається на волю. І навіть у цій спотвореній формі стосунків між танцівницею нічного клубу та її п’яним партнером помітне прагнення до вищого типу еротизму.

Отже, іманентна еротична тенденція стимулює сексуальність до переходу від просто фізичного примусу (через психологічний інстинкт) до духовного прагнення, яке виходить від однієї особи і спрямовується до іншої. У нормальному психосексуальному дозріванні людини відбувається поступове перетворення сексуального потягу на еротичну тенденцію, доки нарешті секс не зливається з еротикою, де вони разом утворють єдність напрямку та потягу.

Цей процес дозрівання відбувається згідно з логічними етапами і прямує до моногамного ставлення. Сексуальне бажання спрямовується до одного партнера, оскільки так вимагає еротична тенденція. Тому зріла особа відчуватиме сексуальне бажання тільки тоді, коли вона любить іншу людину. Вона допускає сексуальні стосунки лише там, де секс є виявом любові. У цьому сенсі внутрішня здатність до моногамних відносин є справжнім критерієм сексуально-­еротичної зрілості. Моногамне ставлення — це наче три в одному: кульмінація статевого розвитку, мета сексуального виховання та ідеал сексуальної етики. Оскільки воно є ідеалом, то зазвичай до нього тільки наближуються. Як і будь-який ідеал, воно також є лише базовим принципом: «Як ціль, на яку дивиться бик і яку він завжди повинен мати перед очима, навіть якщо не завжди влучить» (Ґете). Лише в поодиноких випадках люди спроможні відчути найвищу форму любові. Але врешті-решт кожне людське завдання є «вічним», а людський прогрес не має кінця, він спрямовується в безкінечність, до мети, яка там прихована. І навіть тоді може йтися лише про прогрес кожної людини у своїй власній історії. Бо сумнівно, чи можливий справжній прогрес в історії людства. Єдиний його тип, про який ми знаємо напевно, — це технологічний прогрес, хоч, можливо, ми вважаємо його таким тільки тому, що живемо в технологічному віці.

Жінкам у певному сенсі легше, ніж чоловікам, досягти ідеальної мети нормального процесу дозрівання. Бо зазвичай жінка відчуває сексуальне бажання лише тоді, коли її фізичне прагнення пов’язане з прагненням до психодуховного єднання. Кожна «незаймана» жінка це знає і відчуває. З іншого боку, чоловік не досягне цього етапу без певних старань зі свого боку та боротьби. Жінці допомагає ще один фактор: якщо вона залишається незайманою аж до фізичного возз’єднання з чоловіком, якого вона справді кохає, то їй легше підтримувати моногамні стосунки, оскільки і її еротичність, і сексуальність майже автоматично концентруються на особистості одного партнера. Її сексуальні реакції проявляються майже як умовні рефлекси і спричинені лише одним чоловіком.

У нормальному психосексуальному дозріванні можливі різні порушення, які поділяємо на три типи. Наявність кожного з них позначає інший тип сексуального неврозу.

Перший тип представляють молоді люди, які вже перебувають на шляху до завершення трансформації безформної сексуальності в спрямовану на конкретну особу еротичну тенденцію. Вони успішно досягли найвищих форм еротизму та суттєво зросли в «глибокому» ставленні до своїх партнерів і вже близько до кульмінаційного моменту, де статевий потяг та еротична тенденція зливаються і спрямовується до єдиної мети — внутрішньої особистості того, кого кохають. На цьому останньому етапі розвитку вони можуть зазнати невдачі, спричиненої, можливо, якимсь розчаруванням. Нещасна любовна подія може так знеохотити молоду людину, що вона заблокує продовження свого нормального розвитку до найвищих форм любові. Така людина не зможе далі вірити, що вона коли-небудь знову зустріне когось, кого зможе і поважати як людину, і бажати сексуально. І тому така особа занурюється в чисте сексуальне задоволення, намагаючись під впливом цього задурманення сексом забути про своє еротичне нещастя. Кількість сексу та інстинктивного задоволення повинна заступити якість, тобто глибша реалізація в любовному житті. Акцент зміщується від еротизму до сексуальності. Сексуальний інстинкт, наскільки це можливо, раптово домагається задоволення. Отримуючи таке задоволення, молода людина відходить чимраз далі від мети психосексуального дозрівання, стає менш здатною досягти синтезу еротизму та сексуальності. Досвід розчарування веде таку особу донизу, до нижчої площини простої сексуальності. Людина повертається до більш раннього етапу розвитку. Оскільки цей тип порушення розвитку психосексуальної зрілості випливає з досвіду, пов’язаного з розчаруванням, ми називаємо його «типом скривдженого».

Щоденник одного молодика, який нам довелося прочитати, з’ясовує багато що про формування внутрішнього досвіду «скривдженого типу». Хлопця ще в молодому віці ввели у світ сексуальних оргій. Там він ставав і об’єктом гомосексуальних домагань. Цей молодик, пов’язаний із найгіршим прошарком суспільства, зокрема з кримінальними злочинцями (не тільки із сексуальними збоченцями), якось завітав у клуб молодих політичних ідеалістів та ентузіастів гірських походів. Тут він познайомився з дівчиною, у яку закохався. Одразу ж змінилося все його життя, особливо сексуальне. Уперше в житті він не мав сексуальної мети щодо дівчини, яка йому сподобалась. У ньому відбулася різка зміна акценту від сексуальності до еротизму. Незважаючи на свій передчасний сексуальний досвід, він зробив крок уперед до стадії несексуальної еротики. Проте, коли ця дівчина перестала з ним зустрічатися, він знову занурився у своє колишнє життя пошуків примітивної насолоди та сексуальності. Його соціальна і сексуальна поведінка регресували. Слова, які він написав у своєму щоденнику, сповнені відчаю, вони адресовані цій дівчині: «Ти хочеш, щоб я знову став таким, яким був колись? Щоб повернувся до свого колишнього життя, занурившись у пияцтво та розпусту?»

Другий тип порушень психосексуального дозрівання представлений людьми, які ніколи не досягли справжнього еротичного ставлення або стосунків. Люди такого типу обмежують себе із самого початку простою сексуальністю. Вони навіть не намагаються об’єднати сексуальні вимоги з еротичними (у нашому розумінні), поважати або любити сек­суального партнера. Вони вважають, що не зможуть пізнати справжню любов. Замість того щоб спробувати досягти синтезу сексуальності та еротичності, вони відмовляються розвивати свою любов. Цей тип порушень називатимемо «типом відмови». Такі люди навіть не вірять у можливість того, що їх хтось покохає, вони взагалі не вірять у любов. Вони стверджують, що любов — це лише ілюзія, нездійсненний ідеал, який трапляється тільки в художніх творах. Реальним є тільки секс.

До цього класу належить так званий «тип Дон Жуана». Він надихає тих, хто вважає його еротичним героєм. Насправді такі люди є слабкими, адже вони навіть не наважилися реалізуватись у любовному житті. Попри сексуальне задоволення та наявність багатьох партнерів, вони бідні духовно. Їхній внутрішній світ, на відміну від світу тих, хто по-справжньому любить, порожній.

Третій тип ми називаємо «неактивним». Особи з «типу скривджених» і «типу відмови» ніколи не досягають чогось більшого, ніж секс. А представники «неактивного типу» навіть не наважуються на сексуальний контакт із партнером. Коли людина з першого типу мала хоча б еротичне партнерство, а з другого — сексуальне, то неактивна особа взагалі не має партнера. Такі люди неактивні ані в сексуальному, ані в еротичному аспектах. Вони залишаються в ізоляції, а статевий потяг утілюють у мастурбації. Тобто їхнє сек­суальне життя спрямоване на них самих. Акт мастурбації позбавлений будь-якої спрямованості на партнера.

Мастурбація, безумовно, не є хворобою чи причиною захворювання. Це радше ознака порушення психосексуального розвитку або помилкового ставлення до життєвої любові. Іпохондричні уявлення