Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

– Напни серпик.

Коли дружина Маммедджана вийшла надвір, щоб напнути серпик, її випадково побачив хан. Він відразу ж втратив свідомість. Потім, коли прийшов до тями, хан сказав:

– Я бачив жінку. Неодмінно відшукайте її мені, інакше я вас усіх скараю на смерть.

Поки думали, чия то може бути дружина, друг Маммедджана сказав:

– Я знаю, це дружина Маммедджана.

– Негайно приведіть її до мене! – наказав хан.

– Хан-ага, – почали говорити люди, – не можна насильно відбирати чужу дружину. Треба придумати якийсь привід.

Тоді хан сказав:

– Мої дві дочки ніяк не помиряться через те намисто. Покличте Маммедджана.

Осавул покликав Маммедджана. Не встиг він увійти в двері, як хан каже йому:

– Маммедджане, ти підніс мені намисто, через яке мої дочки ніяк не можуть помиритися. Треба, щоб ти дістав ще таке саме.

– Буде виконано, хан-ага, – промовив Маммедджан і пішов додому.

Дружина у нього запитує:

– Маммедджане, чому такий сумний?

– Хан-ага велів мені дістати ще таке ж намисто, – сказав Маммедджан.

– Говорила я тобі: не віддавай намисто! Так не послухався, щоб тобі очі повилазили! – закричала дружина.

Осідлав Маммедджан коня і вирушив у дорогу, їхав він, їхав – і перед ним відкрилася долина. Подивився він, а каміння в тій долині точно таке ж, як у тому намисті. Зрадів Маммедджан і вже зібрався було наповнити камінням хурджин, як раптом помітив, що звідкись потекла кров і зразу ж перетворилася в намисто. Маммедджан подумав: «Я розкрию цю таємницю». Підійшов він і бачить – лежить мертва дівчина. Дуже здивувався Маммедджан і вирішив розгадати, у чім тут справа. Подивився він назад, а сонце вже сіло. Вирішив тоді Маммедджан тут заночувати. Ось лежить він, дрімає і бачить, що прийшов дев. Дістав дев склянку, стукнув по ній, і мертва дівчина ожила. Почав дев з дівчиною забавлятися, а на світанку зробив дівчину мертвою, склянку заховав і кудись зник. Маммедджан підійшов, взяв склянку звідти, куди її заховав дев, і стукнув по дівчині. Вона повернулася до життя і сказала:

– Гей, чоловіче, кулан сюди своїми ногами добирається, птах – на крилах, а ти як потрапив?

– Доля привела, – відповідав Маммедджан. – А ти тепер, коли прийде дев, скажи йому: «Кажуть, душа девів знаходиться в іншому місці. Де ж твоя душа?» Дев розсердиться, але ти плач, і він розкаже тобі.

Сказавши так, Маммедджан відніс склянку на місце, приклав каменем, і дівчина знову стала мертвою. А Маммедджан пішов і ліг спати.

Ось дев, нічого не знаючи про Маммедджана, знову прийшов до дівчини. Коли він сидів, розніжившись, дівчина запитала у нього:

– Я чула від батька, що душа девів знаходиться в іншому місці, так де ж твоя душа?

– Хто ти така, щоб запитувати про мою душу? – крикнув дев і дав дівчині ляпаса.

– Відтоді, як я розлучилася із своїми батьками, у мене тут нікого, окрім тебе, не було, – сказала дівчина девові.

– Приготуй тоді овмач,[12] – наказав дев.

Дівчина приготувала овмач. А дев пішов і підняв камінь. З-під каменя, як з отвору посудини, полилася вода. Дев висипав овмач у воду, і з'явилася риба з кільцем у носі.

– Ось це і є моя душа, – сказав дев, показуючи рибу дівчині.

Наступного дня дев подався на полювання, а Маммедджан підійшов до дівчини, оживив її, потім проказав слідом за нею: «Я пірім Вейсел гара![13]» – і підняв камінь. Кинув він у воду перепічку і упіймав рибу. У цей час несподівано з'явився дев. Та Маммедджан випередив дева і убив рибу. Дев звалився, як підрубана чинара. Піднялася пилюга, зчинилася буря, і навколо потемніло. Потім знову прояснилося, і Маммедджан забрав із собою пері, хурджин з намистом і повернувся додому.

Купив Маммедджан на базарі тканину і сказав своїй першій дружині:

– Пері не вміє шити сукню, поший ти.

– Нехай шиє сама, – відповідала перша дружина, – що у неї, рук-ніг немає?

Маммедджан відніс ханові намисто, а на зворотному шляху запропонував одній старій:

– Тітонько, приходь до нас шити сукню. Дамо тобі кілька кранів.[14]

– Добре, дитино, – відповідала стара.

Прийшла вона до Маммедджана додому, взяла тканину і ножиці, та замість тканини розкроїла собі руку. Тоді пішла стара до хана, показала йому руку і сказала: