Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл
Як тільки всі ці типи примусу, що негативно впливають на сексуальність невротика, буде усунено, пацієнтові слід навчитися спонтанності, аж доки він не відчує природності своїх сексуальних практик. Але ще до початку цього етапу психотерапії слід докласти зусиль, щоб показати пацієнтові, що його оригінальні «хворобливі» реакції були цілком мотивовані. Інакше кажучи, його потрібно навчити розпізнавати негативний вплив тривожних передбачень та розірвати замкнуте коло, у якому він опинився. Пацієнт повинен зрозуміти, що в такій ситуації його невдачі є реакціями, притаманними всім людям.
Якось до лікаря звернувся молодий чоловік, що переживав за свою потенцію. Після тривалих відмов своєї партнерки йому здалося, що він нарешті переконав її «бути його». Вона пообіцяла віддатися йому проти ночі на Івана Купала за два тижні до свята. Протягом цих двох тижнів молодий чоловік не міг нормально спати через напругу та очікування. Коли настало свято, хлопець із дівчиною вирушили в гори, де винайняли будиночок. Уночі, коли хлопець підіймався сходами до будиночка, він був настільки схвильований тривожним передбаченням, що його серце вистрибувало з грудей. Він так тремтів, що ледве міг пересувати ногами. Отже, як у такій ситуації він міг очікувати на вдалий статевий акт?
Лікареві довелося пояснити пацієнтові, що той не міг досягти сексуального успіху за таких зовнішніх і внутрішніх умов і що його реакція цілком зрозуміла. Це нормальна, а не патологічна поведінка. Нарешті пацієнт зрозумів, що це не була імпотенція, якої він так боявся (страх створює тривожне передбачення, яке стає вихідним пунктом замкнутого кола). Цього було достатньо, щоб відновити його впевненість у собі. Він зрозумів, що неспроможність одночасно кохати партнера (передумова здатності та відкритості до статевого акту) та концентруватися на собі через тривожне передбачення є нормальною для людини і що це не ознака серйозної проблеми.
Функція такої психотерапевтичної процедури полягає в тому, щоб якнайраніше запобігти тривожному передбаченню, поки воно не стало небезпечним самонавіюванням.
З погляду і психології, і патології сексуальної поведінки людей прагнення до щастя в цій сфері сексуального життя помилкове. Відчайдушні спроби людини досягти саме задоволення приречені на невдачу. Ми вже згадували, що сенс життя не в тому, щоб отримати завдоволення. Кант зауважував, що людина хоче бути щасливою, але все, чого їй слід прагнути, — це бути гідною щастя. На нашу думку, людина хоче мати підстави бути щасливою. Отже, кожне відхилення від цього бажання, від цієї мети (мати підстави бути щасливим) у напрямку задоволення (наслідок досягнення мети) не відображає справжнього людського бажання. Унаслідок цього зникає безпосередність. Це може призвести до невротичних і навіть статевих розладів. Безпосередність, а отже, щирість сексуального наміру — неодмінна передумова чоловічої потенції. Характеризуючи сексуальну патологічність, Освальд Шварц підкреслював важливість людських намірів. Бо людина уникає всіх ситуацій, до яких вона не пристосована. Тому чутливий чоловік, який, прийшовши до повії, виявив свою неспроможність до статевого акту з нею, має зрозуміти, що це сталося не внаслідок неврозу.
У попередньому розділі ми намагалися з’ясувати природу любові. Тепер розглянемо, як вона виникає. Психосексуальна зрілість уперше проявляється в підлітковому віці, у період статевого дозрівання. У певний момент фізичного розвитку секс (у вузькому значенні цього слова) настільки раптово входить у людську свідомість, що, за аналогією до Шильдерового визначення психозу, можна говорити про «вторгнення фізичного в царину психіки». Дитина в підлітковому віці ще не готова до раптового вторгнення сексуальності у свою психіку, і шоковий стан часто є її природною реакцією. Отже, психологічні проблеми підліткового віку не є патологічними.
Коли підліток починає замислюватися про свою сексуальність, вона ще не є чимось внутрішньо психологічним. Її радше можна назвати психічною реакцією на соматичну подію, психічним наслідком ендокринного перевороту або психічним вираженням активності залоз. Ця фізіологічно визначена сексуальність спочатку аморфна, ще не сформована особистістю. Іншими словами, вона ще не інтегрована. Лише із психосексуальним розвитком людської особистості сексуальність стає її органічною частиною. На початку секс не є особистісною тенденцією — радше просто примусом без будь-якої мети. У процесі подальшого розвитку та дозрівання цей примус стає дедалі спрямованішим, зростає його довільність. Сексуальність стає щораз ближчою до центру особистості і чимраз більше піддається силам особистих прагнень. Перший крок — коли сексуальний примус набуває мети — розрядження стану напруженості через «контректацію» (А. Моль)37 з будь-яким партнером іншої статі. Отже, позбавлений мети сексуальний потяг стає реальним сексуальним інстинктом, спрямованим на інстинктивну мету. Пізніше з’являється додатковий фактор: сексуальний інстинкт спрямовується до певної людини, конкретного представника протилежної статі. Спершу сексуальний потяг спрямований на певну мету, потім, уже як цілеспрямований імпульс, — на особу. До неспецифічної інстинктивної мети (генітосексуальної за своєю природою) додається конкретний об’єкт — партнер як кохана особа. Сексуальний примус, сексуальний інстинкт і сексуальне прагнення — фази психосексуальної зрілості. Кожен етап такої зрілості характеризується зростанням довільності. Таким чином, у процесі дозрівання людини її сексуальність дедалі більше виражає її особистість.
Яке ж джерело цього спрямовувального чинника? Чому і що забезпечує спрямування інстинкту до конкретної людини? Спрямування не може виникнути із самого інстинкту. Інстинкт і сексуальність набувають своєї довільності внаслідок тенденції, яка вирізняється за своєю природою і походженням (тобто є не просто результатом сублімації) і є іманентною еротичному прагненню. Слід уживати слово «іманентний», тому що спрямування завжди може бути виявлене, незалежно від того, наскільки глибоко воно заховане в еротизмі. Навіть у тих випадках, коли воно вже не усвідомлюється, його ознаки можна виявити в минулому. Воно еротичне, оскільки завжди становить певну протилежність усім сексуальним прагненням. Наприклад, у молодих людей воно проявляється як спрямування до дружби, ніжності, близькості та взаєморозуміння. Молоді люди прагнуть до спілкування в психологічному сенсі, зовсім відмінного від сексуального потягу. Саме тому еротичне прагнення є «еротичним» у вужчому значенні цього слова. Воно є первинним щодо сексуальності, а не вторинним.
Навіть людина, яка, очевидно, зацікавлена в сексуальній насолоді, час від часу відчуває такі тонкі прагнення, які Фройд назвав тенденціями «придушення». Ми називаємо їх доцільнішими еротичними прагненнями, завдяки яким можна швидше досягти справжнього щастя, ніж у разі задоволення неспецифічного сексуального потягу. Час від часу навіть найвідвертіший прихильник простого сексуального задоволення висуває вищі вимоги до свого партнера, вимагає якості не лише тіла, але й розуму. Усі такі імпульси та вимоги стають очевидними навіть тоді, коли глибоко заховані в руїнах вульгарної сексуальної розпусти. Тут варто пригадати історію танцівниці нічного клубу. Коли вона приводить до дому п’яного чоловіка, той зазвичай удає, ніби вони обидвоє є щасливим подружжям, у якому
