Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл

що вважають правдою, чесність також є парадоксальною: можна обманювати за допомогою правди, як і говорити правду за допомогою обману. Щоб підтвердити викладене, наведемо приклад, відомий кожному лікареві. Уявімо, що ми міряємо кров’яний тиск пацієнта і бачимо, що він трохи зависокий. Пацієнт просить сказати йому про результат вимірювання. Але, якщо ми скажемо правду, він почне хвилюватись, і тиск стрибне ще вище. Однак, якщо ми не скажемо правди і повідомимо йому нижчий результат, він розслабиться, і тиск справді знизиться. Отже, наш обман зрештою відповідатиме реальності. Протягом життя загалом, особливо в любовному житті, фанатична правдивість за будь-яку ціну часто стикається з таким парадоксом. Розгляньмо наступний приклад: пацієнтка звернулася до свого лікаря за порадою щодо того, чи зізнатися своєму чоловікові про невдалий випадок власної невірності. Лікар уважав, що вона не повинна навіть про це згадувати. По-перше, він знав, що пацієнтка хоче зізнатися у своїй «невірності» лише з невротичних причин — насправді вона наважилася на маленьку пригоду тільки тому, що хотіла випробувати свого чоловіка. По-­друге, об’єктивно (тобто, по суті, не врахувавши мотивації та психогенезу) лікар уважав, що, розповівши «правду», пацієнтка тільки спантеличить чоловіка. Адже її сповідь уводитиме його в оману, тому що чоловік буде змушений уважати, що насправді відбулося щось більше, ніж вона зізналася, бо інакше б не відчувала такої потреби «висповідатися». Жінка, проте, не прислухалалася до поради свого лікаря, унаслідок чого розлучилася з чоловіком. Розлучення ж насправді можна було уникнути.

Від проблеми підозрюваної невірності тепер перейдемо до невірності фактичної. Тут відразу ж стикаємося з подвійним стандартом моралі: подружню невірність чоловіків і жінок зазвичай оцінюють по-різному. Жінок зазвичай звинувачують у перелюбі значно серйозніше, ніж чоловіків. Можливо, несправедливість цього подвійного стандарту є лише гаданою. Бо психологічно ставлення різних статей до сексуального життя істотно відрізняється. Аллерс, наприклад, описав цю різницю за допомогою формули: чоловік себе позичає любові, жінка в любові себе дарує.

Зрештою, ми не повинні забувати про соціологічну причину подвійного стандарту. Жінка, яка мала статеві стосунки з кількома чоловіками і матиме дитину, ніколи не зможе бути впевненою, хто з них батько. Тоді як чоловік, який був невірним своїй дружині, але вона його не зраджувала, цілком може бути впевнений у батьківстві своєї дитини.

На основі невірності партнера можна зробити багато висновків. Різноманітність можливих ставлень щодо невірності дає нагоду для втілення цінностей ставлення. Одна людина прагнутиме помсти за завдану собі шкоду і припинить нещирі стосунки, друга пробачить і забуде, третя спробує наново завоювати партнера, повернути його назад.

Матеріалістичний еротизм не тільки перетворює партнера на власність, але й трансформує сам сексуальний акт у товар. Це найвиразніше видно на прикладі проституції. Проституція — це психологічна проблема як для повії, так і для її клієнта. Іще раз наголосимо на тому, що вже було згадано в іншому контексті: економічна скрута нікого не змушує до якогось особ­ливого типу поведінки. Тобто бідність не примушує жодну психологічно та морально нормальну особу до проституції. Про це свідчить те, що досить багато бідних людей не піддаються спокусі проституювання, незважаючи на нестатки.

Щодо клієнтів проституції, то вони шукають саме таку безвідповідальну форму любовного життя. З погляду психологічної гігієни проституція настільки ж небезпечна, як і з погляду тілесної гігієни. Проте від психологічних небезпек значно тяжче захиститися. Основною небезпекою є те, що психологічна проституція розвиває таке ставлення до сексу, якому розумне сексуальне виховання намагається запобігти. Таке ставлення вважає секс лише засобом для отримання задоволення. Сексуальність, яка повинна бути засобом вираження любові, підпорядковується принципу задоволення, а сексуальна насолода перетворюється на самоціль.

Часто недоліком виховання є те, що молода людина, яка шукає любові, виростає в спраглу сексу дорослу особу. Нам відомий випадок, у якому матір послала сина до повій, щоб він забув про свою дівчину, яку мати вважала економічно та соціально негідною сина. У такий спосіб вона звернула юнацькі прагнення до любові на манівці проституції. Так було заблоковано шлях до правильної любові, у якій секс є не більше як її вираженням. Коли, звикши до проституції, молодий хлопець зосереджується на сексуальній насолоді як самоцілі, усе його майбутнє подружнє життя може піти шкереберть. Бо коли він справді покохає, то не зможе піти вперед, щоб осягнути відповідне ставлення справжньої любові до сексу. Адже для того, хто любить, сексуальний акт є фізичним вираженням психодуховного союзу. Але коли юнак уже звик до сексу як до самоцілі, він різко розділяє жінок на два класи — «мадонн» та «блудниць» — з відповідними психічними наслідками. Такі випадки добре відомі в літописах психотерапії.

Для жінки теж є певні шаблони, які перешкоджають її нормальному розвитку до сприймання сексу як вираження любові. І тут також важко виправити завдану шкоду. В одному з таких випадків дівчина спочатку підтримувала платонічні стосунки з молодим хлопцем. Вона відмовлялася від сексу, тому що не відчувала ніякого поштовху до цього. Її партнер наполягав щораз більше й одного разу сказав: «Я думаю, ти просто фригідна». Після цього вона почала хвилюватися, що він може мати рацію. Під впливом цього страху вона вирішила віддатися хлопцеві, щоб довести йому та й собі, що це не так. Наслідком цього експерименту була неминуча й повна нездатність із її боку відчути насолоду. Бо потреба, імпульс до сексуальних стосунків у неї ще не визрів. Замість того щоб дати йому змогу розвиватися поступово, дівчина наважилася на цей перший статевий акт із відчайдушним наміром довести свою здатність до насолоди, але водночас відчуваючи потаємний страх, що їй це не вдасться. Та навіть сама штучність цієї ситуації гальмувала б будь-які інстинктивні імпульси, які могли б виникнути. За таких обставин навряд чи видасться дивним, що дівчина, яка зі страхом і тривогою замикається в собі, не може бути відкритою та чутливою. Імовірним наслідком такого розчарування може стати неможливість для неї справжніх любовних стосунків у майбутньому, але це може статися й через психогенну фригідність унаслідок тривожних передбачень та неврозу.

«Механізм» тривожного передбачення відомий усім психотерапевтам. Щось відбувається не так, коли свідомість намагається регулювати дії, які в нормальній ситуації відбуваються автоматично. Наприклад, заїка гостро усвідомлює процес свого говоріння, зосереджуючись не на тому, що хоче сказати, а як це зробити. Він спостерігає за «як», а не за «що». І таким чином гальмує себе — наче його мова є ввімкненим двигуном, у який він намагається запихнути пальці, замість того щоб не перешкоджати машині виконувати свою роботу. Часто заїку достатньо просто навчити перемкнутись, так би мовити, на мислення вголос. Якщо тільки він зосередиться на думанні вголос, його рот говоритиме по-своєму. Як тільки пацієнт цього навчиться, у нього з’явиться шанс на одужання. До речі, на це буде звернуто увагу далі, психотерапія безсоння досягає успіху в аналогічний спосіб. Якщо людина помилково зосереджує свій розум на процесі засинання, якщо вона навмисно намагається заснути, то створює внутрішню напругу, яка робить сон неможливим. Страх перед безсонням — тривожне очікування, яке в таких випадках заважає засинати.

Подібні процеси відбуваються завжди, коли люди втрачають упевненість у своїй сексуальності. Вони щораз прискіпливіше спостерігають за собою і постійно відчувають страх не досягти успіху. Такої тривоги достатньо,