Рональд Рейган: людина, яка перемогла Імперію зла - Олексій Підлуцький
Через два роки, у грудні 1941-го, Японія напала на Перл-Харбор і Штати було втягнуто в Другу світову. А в березні 1942-го «справжній американський хлопець Рон сказав: «Бувай, Кнопко (прізвисько Джейн)» і вирушив у свій полк». Він писав їй зворушливі листи з армії, а вона, така гарна та смутна, але оптимістична, віддано чекала свого коханого з перемогою. Ця зворушлива історія була однією з головних тем американської преси протягом війни. Насправді все це було фарсом. Напівсліпий Рейган в принципі не міг служити в діючій армії. І хоча він дійсно зголосився добровольцем, після місячного «курсу молодого бійця» в Сан-Франциско отримав призначення в Перший кінематографічний підрозділ армійського військово-повітряного корпусу, який базувався в… Голлівуді і виготовляв навчальні фільми для льотчиків та аеродромних техніків. Відтак Рейган жив удома і щодня їздив на службу власним автомобілем. Згодом, коли Рейган балотувався в губернатори, а потім і президенти, епопея з його військовими «подвигами» активно використовувалася політичними опонентами, щоб підірвати його імідж і завдала йому чимало неприємностей.
З Лос-Анджелеса до СакраментоЩе 1938 року, через кілька місяців після початку своєї артистичної кар’єри, Рейган став членом кінематографічної профспілки правого спрямування — Гільдії кіноакторів, яка конкурувала з «лівою» Конференцією студійних профспілок. В 1941 році він уже був членом правління Гільдії. Повернувшись 1945 року з «війни», Рейган дедалі більше уваги приділяв роботі в Гільдії, президентом якої його було обрано 1947 року, і дедалі менше часу — чисто сценічній діяльності. Можливо, 35-річний Рейган усвідомив, що стати мегазіркою в кінематографі йому вже не вдасться, і вирішив стати такою зіркою в… політиці.
Друга половина 40-х в Америці — епоха «полювання на відьом» Комісії конгресу США по розслідуванню антиамериканської діяльності на чолі з сенатором Джозефом Маккарті. І одним із головних полів цього «полювання на комуністів» став Голлівуд. Рейган обирався головою Гільдії кіноакторів як представник ліберального крила голлівудської громади. Проте в ході цієї «війни» з лівими він зайняв яскраво виражену антикомуністичну позицію. «План комуністів стосовно Голлівуду, — стверджував Рейган, — був надзвичайно простий. Він полягав в тому, щоб заволодіти кінопромисловим бізнесом з метою створення колосальної всесвітньої пропагандистської бази». Рейган давав свідчення на відповідних слуханнях у Вашингтоні, за деякими даними негласно співпрацював із ФБР в антикомуністичній боротьбі. У цій боротьбі він знайшов і своє особисте щастя. Розлучившись 1949 року з Джейн Ваймен, Рейган два роки вів «парубоцьке життя». Аж доки 1951 року один із друзів Рейгана не попросив його зустрітися з молодою актрисою Ненсі Девіс, яку помилково було внесено до списків співчуваючих комуністам. З’ясувалося, що існує ще одна актриса з таким самим ім’ям та прізвищем, але «справжня Ненсі» (як називав її з того часу Рейган) є цілком благонадійною дочкою відомого чиказького нейрохірурга та політичного діяча ультраконсервативного спрямування Лойала Девіса. Це було взаємне кохання з першого погляду, і в березні 1952 року Ненсі та Рональд побралися. На відміну від Джейн, Ненсі не «нудило» від політики, вона стала найближчою помічницею, радницею та натхненницею Рейгана в його політичній кар’єрі. Принаймні після знайомства з Ненсі Рейган став помітно консервативнішим. І навряд чи це — звичайний збіг обставин. Одруження Рейгана співпало в часі з остаточною втратою інтересу до нього як до актора з боку кіномагнатів.
1954 року Рейган укотре змінив професію. Він став ведучим щотижневої телевізійної програми «Театр Дженерал електрик». Ця компанія мала 139 заводів у 38 штатах. І щотижня Рейган привозив яку-небудь зірку кіно, театру чи естради на якийсь завод «Дженерал електрик». Виступ зірки транслювався на всю країну, але він доповнювався бесідами цієї ж зірки та ведучого Рейгана з працівниками заводу, які теж транслювалися в ефір і мали на меті «утвердження американських цінностей». За 8 років роботи в «Театрі» Рейган об’їхав усі ці заводи, провів перед мікрофоном загалом 40 тисяч годин, здійснюючи часом по 14 виступів на день.
1961 року Рейгану виповнилося 50 років. Він був ведучим популярної телепрограми, володів великим будинком на березі Тихого океану, стайнею та величезною земельною ділянкою. Родина складалася з дружини Ненсі, дочки Патті та сина Ронні-молодшого. І хоча «Театр Дженерал електрік» наступного року припинив своє існування, Рейган став ведучим інших програм. А 27 жовтня 1964 року виголосив свою відому промову на підтримку консервативного кандидата в президенти США Баррі Голдвотера. «Ми зрозуміли, що Рейган викладає позицію Голдвотера ліпше, ніж сам Голдвотер», охарактеризував цю промову лідер каліфорнійських консерваторів. Саме в цей день Рейган ще раз змінив професію — став політиком. А вже 8 листопада 1966 року республіканець-консерватор Рейган завдав нищівної поразки демократу-лібералу Пету Брауну на виборах губернатора Каліфорнії. 3 січня 1967 року Рейган «вселився» в губернаторську резиденцію в місті Сакраменто.
Рейган провів у ній вісім років, очолюючи найбільший і найрозвинутіший штат Америки, який за обсягами промислового виробництва випереджав уже тоді переважну більшість країн світу.
Губернатор запровадив у своїй роботі стиль принципово відмінний від стилю попередників — замість того, щоб особисто займатися всіма, навіть третьорядними проблемами роботи адміністрації штату, він зосередився лише на ключових питаннях. Зокрема, в перший же рік своєї каденції йому вдалося навести лад в Берклійському університеті, який був чи не головним центром екстремістсько-лівацького студентського руху в США в 60-ті роки.
«Нєт», містер Брежнєв»!Рейган дуже швидко став визнаним лідером консервативних сил в загальноамериканському масштабі. І вже 1968 року був реальним кандидатом у президенти США від Республіканської партії. Проте він програв тоді досвідченому Річарду Ніксону. Перемога Ніксона на президентських виборах у листопаді 1968-го означала, що він автоматично буде висунутий кандидатом від республіканців і 1972 року, а наступний шанс Рейган отримає лише 1976 року, коли йому виповниться вже 65 років, а в такому солідному віці ще нікому не вдавалося стати президентом США. Багатьом його шанувальникам тоді здалося, що «потяг Рейгана вже пішов». Проте сам Рейган із цим був категорично не згодний. Тим, хто передрікав «смерть» штату Каліфорнія під керівництвом
