Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

Філософія є заснованим на критичній силі індивідуального розуму системним роздумом про навколишній світ та людину. Можна сказати ще й так: філософія є вираженим у поняттях знанням про світ і людину. Можливо у когось виникне питання: невже міфологічний та релігійний світогляди формуються цілком без участі розуму, невже у них немає нічого розумного? Звичайно так стверджувати не можна. У міфі та релігії безумовно теж є розумове начало, але вони, скоріш, - витвори колективного розуму, результати якого не завжди усвідомлюються окремою особою, вони не передбачають критичної оцінки збоку окремого споживача міфологічних і релігійних уявлень, останні приймаються на віру. Крім того, те розумне, котре в них все ж є, подається не у прямій формі, скажімо у формі понять з їх прямими смислами, а приховується за фантастичними образами. Філософ же з самого початку відмовляється бути простим медіумом, механічним знаряддям для переказу міфологічного або релігійного сюжету. Філософія завжди пов’язана з особистою критичною думкою кожного окремого мислителя, а це означає, що виникнення філософії передбачає формування окремого суб’єкта пізнання.

Результати філософського пізнання мають свою специфіку. За типологічними особливостями філософське знання є мудрістю, або “софією”. Давні греки, які й дали цей термін, мали багато слів для позначення різних видів знань, зокрема έπιστήμη (знання наукове, знання, здебільшого, про природу), γνωσίб (знання, загальна обізнаність через навчання), μάτήμα (знання про числа, математичне знання), τέχνή (знання технічне, технологічне, про мистецтво робити певні витвори), σοφία (знання-мудрість). Коли йдеться про софійне знання, то його ознакою є те, що воно ніколи не буває стороннім до людини, воно є розумінням вищої таємниці буття, переживанням істини, що стосується стратегії людського перебування у світі, є обґрунтуванням особистої позиції стосовно ставлення до світу і діяльності у ньому. Досягнути софійного знання - це значить пережити зачарування істиною, що відкрилася людині, здивуватися простоті й чарівності світоустрою. Саме тому, може, Арістотель і вказував, що філософія починається зі здивування.

У філософському творчому процесі і знанні, яке його завершує, можна більш-менш чітко виділити дві складові частини. Перша - це те саме зачарування, яке пов’язане з відкриттям таємниці буття. Найчастіше таке відкриття проходить на межі інтуїції. Філософу після тривалого роздуму сутність буття відкривається раптом і відливається у просту чітку формулу узагальнюючого типу, наприклад, “На вогонь обмінюється все, і вогонь - на все” (Геракліт), “Насправді ж існують лише атоми й пустота” (Демокріт), “Світ є моє уявлення” (А. Шопенгауер). Друга частина - то логічна конструкція, яка детально прописує, вибудовує усі зв’язки щодо світу і яка твориться за правилами доведення, дедукції, випливаючи як наслідок з тієї самої формули. Ця частина залежить від талану, обдарованості, логічної сили, літературного хисту, широти кругозору, освіченості філософа.

Кожна з цих двох частин формує образ філософії, та й самого філософа, що неодноразово змальовувалось у витворах мистецтва, напр., у творах Рафаеля, Рембрандта, Фрагонара, Родена та інших митців. Формулювання суті буття у ємній фразі є результатом довгого тяжкого особистого пошуку, болісного щоденного роздуму. Істина, що відкрилась філософу, захоплює його на все життя, робить одержимим, стійким у переконаннях, надає зовнішній вид, вид людини, якій відомі вищі таємниці. Така людина немов підіймається над суєтною людською повсякденністю, занурюючись одночасно в одвічні проблеми: що таке навколишній світ, що таке “Я”, у чому сенс мого буття і буття світу.

Друга частина теж вимальовує свій образ філософії. За численні століття утворилась своєрідна традиція філософування, створився свій поняттєвий апарат, своя термінологія і засоби доказу. Тобто склалось усе те, що відрізняє філософський текст від будь-якого іншого. Однак тут не йдеться про якусь уніфікацію стилю. Більш-менш видатний мислитель завжди несе у своїх творах печатку особистості. Вираз “стиль є людина” стосовно філософії повністю відповідає своєму смислові. Прочитавши сторінку якогось філософського тексту, досвідчений читач одразу впізнає автора: Спінозу чи Гегеля, Ніцше чи Сартра, Платона чи Сенеку.

Визначившись стосовно специфіки філософії як такої, подивимося тепер на її місце у загальному культурному середовищі. Безперечно, філософія входить у культуру і є її часткою. Але в культурі філософія не просто знаходиться поряд з іншими складовими частинами, не лежить “під”, “над” чи “поруч” з ними. Її положення скоріше нагадує вертикальний перетин культури, вона проникає через всю культуру зверху донизу, проходить через усі її зрізи й пласти. Так є тому, що немає в діях людей, а значить і у феноменах культури, нічого такого, що не підлягало б критичному розгляду збоку філософії. Філософію органічно цікавить все, що є проявом людського духу, результатом людської діяльності. Та й самі явища культури линуть, так би мовити, до філософії, прагнуть, щоб філософія розглянула їх своїм розсудливим оком, своїм авторитетом визнала їх вагомість у балансі людських діянь. Інші феномени культури тяжіють до філософії й за допомогою, оскільки філософія сама, своєю власною волею знаходиться у корисному для них повсякденному пошуку. Вона шукає й знаходить граничні основи, засади, деякі універсальні форми усвідомлення культури як цілого. Такими універсальними формами є категорії, тобто найбільш загальні поняття, зміст і взаємозв’язок яких повсякденно і ретельно проробляє саме філософія. Сітку філософських категорій можна презентувати як певну метамову культури, оскільки філософія постачає культурі як цілому мову для її самоусвідомлення й самовисловлювання. Культура філософською мовою маніфестує себе народу, людству.

Співвідношення філософії і культури дуже образно висловив німецький філософ XIX ст. Гегель: «Освічений народ без метафізики (читай: філософії - О. К.), щось на зразок храму, взагалі-то різноманітно прикрашеного, але без святині»[2]. Якщо продовжити гегелівське порівняння філософії з храмом, то можна навіть сказати, що філософія є завершенням культури і культура без філософії нагадує храм без куполу. Це в рівній мірі стосується й індивіда, бо людина, що не засвоїла філософії, не вважається довершено культурною.