Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі

Деякі читачі іронізуватимуть з того, що я витрачаю на змалювання цієї ситуації забагато слів, тоді як можна було б охарактеризувати її прислів’ям: «Що з воза впало, те пропало», або «Втраченого не повернеш». Я знаю, що ця істина досить банальна. Я знаю, що ви чули її вже тисячі разів. Але мені також відомо, що ці заїжджені прислів’я містять у собі саму суть відшліфованої століттями мудрості всього людства. Вони народилися з багатовікового досвіду людства і передавалися з покоління в покоління упродовж сотень років. Якби ви могли прочитати все, що було написано великими мудрецями всіх століть про неспокій, то ви не знайшли б глибшої мудрості, ніж та, що міститься у таких заяложених прислів’ях, як «Не кажи „гоп“, поки не перескочиш», — тобто не створюй собі труднощів зарання, або «Що з воза впало, те пропало». Якби ми не іронізували над цими прислів’ями, а керувалися ними у житті, то нам узагалі не потрібна була б ця книга. Більше того, якби ми застосовували на практиці давні прислів’я, то наше життя було б майже досконалим. Але знання є силою лише тоді, коли воно застосовується практично. І мета цієї книги полягає не в тому, щоб повідомити вам щось нове, а в тому, щоб нагадати вам про добре відомі речі, спонукати вас до дій і надихнути на практичне застосування давніх істин.

Я завжди захоплювався такими людьми, як покійний Фред Фуллер Шедд, який умів талановито зобразити ці давні істини в новому світлі. Фред Фуллер Шедд був редактором журналу Philadelphia Bulletin. Звертаючись до випускників коледжу, він запитав: «Хто з вас у своєму житті пиляв дрова? Підніміть руки». Більшість присутніх зробили це. Потім він запитав: «А хто з вас у своєму житті пиляв тирсу?» Не піднялося жодної руки.

«Звісно, ніхто не може пиляти тирсу! — вигукнув містер Шедд. — Вона вже напиляна. Те саме з минулим. Коли ви починаєте турбуватися про те, що вже відбулося і скінчилося, ви просто намагаєтеся пиляти тирсу».

Коли великому майстрові бейсболу Конні Макку виповнився вісімдесят один рік, я запитав його, чи турбувався він колись через програші своєї команди.

«Авжеж, раніше вони мене страшенно засмучували, — відповів він. — Але я позбувся цієї звички багато років тому. Я зрозумів, що нервувати через поразки безглуздо. Неспокій нічим не зарадить. Адже не можна змолоти пшеницю водою, яка вже збігла у річку».

Це справді так. До того ж, якщо ви будете постійно хвилюватися, ваше обличчя вкриється зморшками, і ви заробите собі виразку шлунка.

Минулого року в День Подяки я обідав із Джеком Демпсі. Поки ми смакували індичкою під журавлинним соусом, він розповів мені про той поєдинок, в якому втратив своє звання чемпіона світу у важкій вазі, поступившись ним боксеру на ім’я Танні. Звичайно, це дуже вразило його самолюбство. «У розпалі бою, — розповідав мені Джек Демпсі, — я раптом зрозумів, що постарів... Наприкінці десятого раунду я ще тримався на ногах, але це був кінець. Моє обличчя розпухло і вкрилося саднами. Я майже не міг розплющити очі... Я бачив, як рефері підняв руку Джина Танні на знак перемоги... Я вже не був чемпіоном світу. Лив дощ, я йшов крізь натовп у роздягальню. Кілька людей намагалося потиснути мені руку. У декого в очах стояли сльози.

Через рік я знову бився з Танні. Але все було марно. Зі мною було покінчено назавжди. Мені було важко зберігати душевний спокій, але, я сказав собі: „Я не збираюся жити минулим чи шкодувати за розлитим молоком. Я мужньо витримаю цей удар і не дозволю повалити мене з ніг“.

Джек Демпсі так і вчинив.. Як? Може, він повторював собі: „Я не побиватимуся за минулим“? Ні, це лише змусило б його згадувати про свою поразку. Він змирився з неминучим, а потім взагалі викреслив сумну подію із пам'яті й зосередився на майбутньому. Він відкрив ресторан „Джек Демпсі“ на Бродвеї і „Великий північний готель“ на 57-й стрит і паралельно організовував боксерські поєдинки і показові виступи. Він був настільки заклопотаний, що не мав ні часу, ні бажання копирсатися у минулому. „Останні десять років, — говорив Джек Демпсі, — я прожив краще, ніж за тої пори, коли був чемпіоном світу“.»

Містер Демпсі зізнався мені, що прочитав за своє життя дуже мало книжок, але це не завадило йому дотримувати поради Шекспіра: «Мудрець не сидить, склавши руки, не жалкує за тим, що втратив, а докладає всіх зусиль, щоб відшкодувати свої збитки».

Коли я читаю історичні і біографічні романи чи спостерігаю за людською поведінкою в надзвичайних ситуаціях, мене завжди дивує і надихає здатність декого із них відмежовуватися від тривог і жити щасливо.

Якось я відвідав відому в’язницю Сінг-Сінг. Понад усе мене шокувало те, що в’язні зовні виглядали так само щасливими, як і звичайні люди поза тюремними стінами. Я відзначив це у розмові з Льюїсом Е. Лоуесом, який тоді обіймав посаду начальника в’язниці. Він пояснив мені, що злочинці, потрапляючи до Сінг-Сінгу, зазвичай ще деякий час відчувають образу і лють. Але вже за кілька місяців більшість із них забувають про свої нещастя, приймають тюремні порядки і намагаються влаштувати своє життя. Лоуес розповів мені про одного в’язня — садівника, — який співав, копирсаючись у невеличкому тюремному садку, де примудрявся вирощувати квіти й овочі.

Цей в’язень виявив більше здорового глузду, ніж більшість із нас. Він знав, що:

Вказівним перстом Всевишній пише, а написавши —

Далі йде. І вся побожність ваша й розум не допоможуть

Те змінити, що перст той провістив, чи стерти хоч півслова.

І навіть ваших сліз потоки не змиють слів тих.

Отже, немає сенсу проливати сльози. Ми, звісно, припускаємося прикрих помилок і безглуздих вчинків! Ну то й що? Хто від цього застрахований? Навіть Наполеон програв третину всіх своїх головних битв. Цілком можливо, що співвідношення наших перемог і поразок нітрохи не гірше, ніж у Наполеона. Хто знає?

Хай там як, нашого минулого не поверне ні вся королівська кіннота, ні вся королівська рать.

Тому запам'ятайте Правило 6.

Не намагайтеся «пиляти тирсу».

Резюме Частини III

Як подолати неспокій, перш ніж він здолає вас

Правило 1

Витісняйте неспокій зі своєї душі, поринувши у роботу. Активна діяльність — найкращий спосіб терапевтичного лікування нудьги і смутку.

Правило 2