Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі - Олена Михайлівна Апанович
На той час царська армія оволоділа всім Лівобережжям. Її командуючий Трубецькой, виконуючи таємні царські інструкції, закликав Юрася Хмельницького до Переяслава. Тут Трубецькой організував раду, оточивши її 40-тисячним царським військом. Переважали на раді старшини — прихильники Москви, з правобережних полковників майже ніхто не прибув. Юрій Хмельницький, якого знову було обрано гетьманом, потрапив фактично в становище заручника Трубецького й мусив прийняти так звані переяславські статті, в яких, крім інших обмежень української державності, встановлювався контроль царя над військовою діяльністю козацтва, обмежувалася влада гетьмана й підпорядковувалися численним царським воєводам функції та права старшинської адміністрації.
Майже всіх родичів Виговського було заарештовано: братів — Данила, Василя, Юрія, небожа Іллю Виговських. Їх забрали до Москви, а потім заслали в Сибір. Данило Виговський вмер по дорозі, в Калузі, не витримавши мордування.
Після ради до Івана Виговського, котрий спинився у Білій Церкві, прибули обозний Носач, полковники Гуляйницький та Дорошенко і вручили колишньому гетьману постанову ради й підписку нового гетьмана Юрія Хмельницького та старшини, що вони видадуть Виговському його дружину й звільнять із полону в Чигирині деяких поляків. Але Юрій Хмельницький зламав своє слово й не випустив Олену Виговську, якій довелося майже рік прожити в Суботові під сторожею, де вона дуже бідувала. Він навіть мав намір видати її з дитиною царському уряду.
Переяславські статті 1659 р. викликали гостре невдоволення козацтва та обурення серед старшини, значна частина якої після цього відійшла від Москви, зокрема й деякі найбільші її прихильники. Утвердившися на Лівобережжі, царський уряд поставив за мету анулювати Гадяцьку угоду й продовжити експансію на Правобережну Україну. Він направив туди, в порушення Віденської угоди з Польщею, 20-тисячну сильно озброєну й вимуштрувану чужоземними офіцерами армію під проводом Василя Шереметьєва, а також 20-тисячний козацький корпус під командуванням полковника Тимоша Цецюри. Гетьман Юрій Хмельницький із 30-тисячним козацьким військом мусив до них приєднатися по дорозі.
Поляки оточили Шереметьєва під містечком Любаром. Після кількаденних боїв Шереметьєв відійшов до Чуднова, де його війська було взято в облогу. Юрія Хмельницького атакували під Слободищами. Козаки відбили атаки, й тоді польний гетьман Юрій Любомирський запропонував переговори. Старшина пішла на них. Тут таки, в полі, уклали Слободищенський трактат на основі Галицької угоди, але без головного, принципового пункту про окреме самостійне «Велике князівство Руське». Узгоджена була тільки автономія України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким.
Козацькі частини на чолі з Цецюрою залишили табір царського воєводи, який, довідавшися про договір Юрія Хмельницького з поляками, капітулював. Попередньо він видав кілька тисяч козаків, котрі лишилися в його таборі, татарам у неволю, вимовивши для своєї армії право повернення додому без зброї. Але татари кинулися на неозброєне московське військо, половину вирізали, решту взяли в полон. Сам Шереметьєв 20 років просидів у Криму в неволі.
Серед польських військ під Слободищами, а потім під Чудновим був Іван Виговський із двома полками. Він не втрачав надії реалізувати Гадяцьку угоду. Однак вона хоча і лягла в основу Слободищенського трактату, не містила засадничих статей, якими визначалося окреме, рівне з Польщею «Велике князівство Руське» й забезпечувалася самостійність України.
Польща, взагалі, з самого початку не збиралася виконувати Гадяцьку угоду. Ще в травні 1659 р. у Варшаві на сеймі король і всі стани Речі Посполитої підтвердили присягою Гадяцький договір, надавши невеликій частині козаків шляхетство. Але це відбулося після майже місяця бурхливих дебатів, обурення магнатів і шляхти тим, що Україна домагається урівнення в політичних і державних правах із Польщею. Й тільки цинічне єзуїтське запевнення Беньовського, що треба домогтися прилучення козаків до Польщі, а згодом можна буде й повернути старі порядки, схилило сейм до присяги. Сенатори на чолі з королем свідомо йшли на клятвопорушення, відмову в майбутньому від своєї присяги.
Король щедро обдарував Івана Виговського, який утратив своє гетьманство. Настановив його київським воєводою й сенатором, подарував двоє староста: Любомиль на Холмщині з 25 селами та Барське на Поділлі, де було 30 сіл. До королівських дарувань входила також маєтність у Галичині коло Жидачева: з селами Руда на Стриї, Волиця й Кохавина.
Після Чуднівського погрому царського війська Шереметьєва та підписання Юрком Хмельницьким і старшиною Слободищенського трактату з Польщею, Виговському, нарешті, було повернуто його жінку Олену з сином Остапом. Виговські оселилися спочатку в Руді на Стриї, а потім перебралися в інший свій маєток, у Барі, ближче до козацької України. Іван Виговський не хотів віддалятися від українського політичного життя, уболівав за долю рідного краю.
Україна тоді вже розділилася фактично на дві частини — Лівобережну й Правобережну. Кожна з них мала свого гетьмана: на Лівобережжі — демагог і царський прислужник Іван Брюховецький, котрий сам просив царя надіслати воєвод на Україну, а на Правобережжі — Павло Тетеря. Розумний і освічений, він у минулому виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, згодом перейшов на службу до польського короля. Домагаючися булави, умовив Юрія Хмельницького зректися гетьманства і зайняв його посаду правобережного гетьмана під егідою Речі Посполитої. На козацькій раді в Чигирині старшина, підкуплена Тетерею, обрала його гетьманом, а король затвердив це рішення.
За час свого гетьманування Павло Тетеря показав себе прислужником польських магнатів, ненаситним, хитрим, лукавим, немилосердним користолюбцем, який діяв із безмежним егоїзмом і жорстокістю. Народ його ненавидів. В особі Іван Виговського Тетеря вбачав суперника й ворога, претендента на правобережне гетьманство, хоча колись удавав себе за запорозького приятеля й однодумця Виговського, підтримував Гадяцьку угоду. Тетеря був навіть родичем Виговського, сестра якого була першою жінкою Тетері. Крім того, між Виговським і Тетерею, який захопив добро Данила Виговського (брата колишнього гетьмана), виникли й майнові суперечки.
Наприкінці 1664–1664 років польський король зробив
