Історія війни козаків проти Польщі - П'єр Шевальє

йому бракувало б харчів і фуражу; отже, король, видавши всі можливі накази, щоб їх забезпе- /141/ чити, вирішив якнайшвидше зайняти їх ділом. На великій військовій раді, яка тривала всю ніч, дехто пропонував поділити військо на дві частини і одну з них, яка складалася з найманих загонів, відправити проти ворога, а поки що його величність чекав би під Сокалем наслідків війни, маючи при собі як резерв посполите рушення на випадок найневідкладнішої потреби. Ця думка не могла подобатися ні королю, ні багатьом старшим офіцерам; вони доводили, що військо, поділене в цей спосіб, може бути легше оточене і розбите ворогом, а об’єднане не тільки зможе чинити опір ворогові, але навіть переможе його. Отже, вирішено йти прямо на ворога найзручнішим і найкоротшим шляхом – на Берестечко. Король /142/ вибрався в дорогу 15 червня з усім військом, відрядивши кілька загонів, щоб здобути козацькі язики. Дізнавшись, що болота, які були на його шляху, та безліч возів надто розтягували військо [на марші], він вважав за доцільне поділити військо на десять бригад, якщо так можна назвати частини з десяти – дванадцяти тисяч душ. При собі він залишив одну частину, яка складалася з найманих загонів; командувати другою він доручив великому [коронному] гетьманові Потоцькому, третьою – чернігівському воєводі польнному [коронному] гетьманові Калиновському, четвертою – брестському воєводі Яну Шимону Щавінському, п’ятою – руському воєводі князеві Вишневецькому, шостою – подільському воєводі Станіславу Потоцькому, сьомою – великому коронному маршалку Любомирському, восьмою – брацлавському воєводі Станіславу Лянцкоронському, дев’ятою – литовському підканцлерові Сапєзі, десятою – великому коронному хорунжому Конєцпольському. Польське військо прийшло наступного дня, шістнадцятого червня, до Вигнанки, багатої на воду та пасовиська місцевості, де поляки довідалися від солдата, який перейшов від козаків, що Хмельницький залишив свій табір між Збаражем та Вишневцем і поїхав назустріч ханові, якого нетерпляче очікував та від якого зажадав підмоги, не надто покладаючись на свої власні сили, хоч у нього була незліченна кількість селян-повстанців, які приєдналися до козаків; татар же при ньому було лише шість тисяч.

Коли король прибув під Берестечко, місто, яким володіє граф Лешно,{61} брестський підкоморій, він став табором поблизу нього, вздовж річки Стир, яка оточує Берестечко з усіх боків. Потім він відрядив три тисячі вершників під командуванням Стемпковського і Чарнецького, щоб дістати певні відомості /143/ про пересування ворога. Він дізнався від кількох взятих ними полонених, що хан приєднався

до Хмельницького з численним військом та що Хмельницький надіслав розвідників, які мали довідатися про місце і стан польського війська. На цю звістку військова рада вирішила відійти від Берестечка та розташуватися під містом Дубном, яке належало краківському воєводі. Обоз уже почав рухатись, а військо готувалося до маршу з наміром вступити в бій з козаками скрізь, де їх зустріне, коли князь Вишневецький, який був в охороні, сповістив короля, що Хмельницький і хан швидко йдуть прямо на поляків. Великий [коронний] гетьман, дізнавшись від якогось селянина, що ворог розраховує на перемогу, якщо зможе наздогнати польське військо на марші, наполягав, щоб твердо стати під Берестечком; його послухали і видали наказ, щоб обоз, який виїхав, по- /144/ вернувся назад. Тільки-но вони повернулися до табору, як розвідники доповіли, що наближається все козацьке і татарське військо від села Перенятина, яке лежить недалеко[120] від Берестечка. Король і воєначальники негайно вишикували військо до бою, спираючи його флангами на річку Стир, а в усіх близьких лісах розташували різні піші загони, побоюючися засідок.

27 червня{62} надвечір десять тисяч татар, відді- лившись від решти війська, наблизилися до поляків, щоб дізнатися про їхні наміри, вдаючи ніби викликають їх до бою. Великий маршалок і великий хорунжий, не стерпівши їхнього зухвальства, вийшли з дозволу ко- /145/ ронного гетьмана з своїми полками, їх підтримав полк Вишневецького; після тривалої сутички вони відбили татар та погнали, б’ючи, більше ніж півмилі. 29 червня відбувалися більші сутички. Хан з усім своїм військом, підкріпленим кількома добірними козацькими загонами, зайняв позицію на пагорбі так, що поляки його бачили. Польське ж військо теж вишикувалося до бою. Полки брестського і поморського воєвод, князя Богуслава

Радзівілла, а також кіннота з Перемишльщини та з Волині атакували татар, які, прагнучи відплатити за попередню поразку та бачачи, що польську кінноту підтримує тільки невелика кількість піхоти, кинулися на поляків великими загонами. Лянцкоронський стримав їхній перший удар, але втратив багато людей, між іншими і свого брата. А втім, /146/ оскільки поляків оточила велика кількість невірних, з табору надіслано для визволення поляків полки великого гетьмана, польного гетьмана, руського воєводи, великого маршалка і Сапєги. Бій посилився після прибуття цієї підмоги, і багато полягло з обох сторін; татари втратили приблизно тисячу своїх, поляки взяли в полон кілька визначних татар, серед них і ханського писаря; однак у поляків теж убито триста, серед них полягли галицький каштелян Казановський, люблінський староста Оссолінський, небіж покійного великого канцлера, саноцький підкоморій Стадницький, перемишльський мечник Лігенза,[121] Жечицький, ротмістр Журдан та багато шляхти з Ленчицького воєводства. Так закінчився отой день 28 червня. {63}

Цього ж вечора на військовій раді взято до уваги, що наміром ворога є вигравати час, щоб виснажити поляків, щоб після того вони самі загинули в місцевості, надто віддаленій від багатих на хліб країв, і що краще розпочати військові дії, поки військо в

силі; отож вирішено вступити в бій наступного дня. Король провів більшу частину ночі за молитвами та віддаванням потрібних розпоряджень; на світанку він наказав вишикувати військо до бою; ворог не помітив цього тому, що аж до дев’яти годин ранку був дуже густий туман. Правим флангом першої лінії командував великий гетьман Потоцький та підлеглі йому брацлавський воєвода Лянцкоронський, познанський воєвода Опалінський, великий коронний маршалок, Любомирський, литовський підканцлер Сапєга, великий коронний хорунжий Конєцпольський, познанський підчаший граф Владислав Лешно, два Собєські, сини покійного краківського каштеляна,{64} та кілька інших магнатів, які власним коштом зібрали наймані /147/ загони. Командування лівим флангом віддано польному гетьманові Калиновському, князям Острозькому{65} та Заславському, брестському воєводі,{66} руському воєводі князю Вишневецькому, подільському воєводі Станіславу Потоцькому, Яну Замойському і полковникові-латишеві Яну Денгофу; деякі з вищезгаданих приєднали до війська Речі Посполитої також загони, зібрані в своїх маєт- ках. Король приділив свою увагу центру, що складався з усієї німецької та