Історія війни козаків проти Польщі - П'єр Шевальє

забагато вина та горілки,[113] а ті, що одержали розпорядження, готові були вже його виконати. Застережений дружиною, проспавшись, Хмельницький негайно скасував цей наказ. Потім він надіслав одного з своїх офіцерів Кравченка[114] до гетьмана Потоцького з повідомленням, що він, Хмельницький, надзвичайно здивований /130/ рухом польського війська в той час, коли Річ Посполита живе в мирі з усім світом і має в своєму розпорядженні могутнє козацьке військо для охорони своїх кордонів. Гетьман докоряв послові за повсякденне порушення миру внаслідок поганої поведінки селян щодо шляхти і внаслідок розпочатої Хмельницьким без його відома війни проти молдавського господаря, хоч, зважаючи на його звання великого коронного гетьмана, Хмельницький мусив би попередити останнього про ту війну, він твердив, що не може залишити своєї позиції, яку зайняв за наказом короля, хіба що його величність видасть про це спеціальне розпорядження. Ця відповідь зовсім не сподобалася послу Хмельницького, і він заявив, що його вождь буде нею дуже мало задоволений; в своїй розмові він також натякав на загрозу війни. Проте мир не було зірвано, чи тому, що присутність польського війська та великого гетьмана Потоцького, бойові заслуги якого Хмельницький поважав і хоробрості якого побоювався, стримували останнього, чи, може, інтриги, які він снував, щоб створити собі князівство, ще не дозріли і його честолюбні наміри не могли поки дати плодів, – а чи тому, що Хмельницький тимчасово задовольнився походом в Молдавію і придбанням, хоч і за допомогою зброї, нового спільника.

Тим часом на Україні з шляхтою поводилися так погано, начебто війна ще тривала; багато шляхтичів щодня мусило втікати звідти, а магнати, які мали там великі маєтки, між ними князь Вишневецький, не одержували майже ніяких прибутків. Невпинні скарги шляхти спонукали короля написати Хмельницькому; король докоряв останньому за війну, яку він розпочав без його наказу проти молдавського господаря, і за заподіяні шляхті шкоди; причому він пропонував Хмельницькому відвести запорізьке військо на місце /131/ його розташування і покарати селян, які озброїлися проти своїх панів. Хмельницький прийняв цього листа з удаваною великою пошаною, проте він надзвичайно повільно здійснював королівське побажання і навіть, навпаки, одночасно докладав старань, щоб щільно зв’язатися з турецьким султаном і з великим князем Московії, союзу з яким він шукав тим запопадливіше, що в ньому він сподівався знайти більше безпеки та користі, ніж з турецьким султаном, бо спільна релігія єднає московитів та козаків. Проте великий князь дбав більше про вигоди, які він може мати від цього повстання, ніж про схвалення його.

Великі успіхи, здобуті Хмельницьким [у боротьбі] з поляками, були причиною того, що московський князь вважав цих останніх цілком переможеними і поваленими; це спонукало князя шукати причепки

до сварки з поляками, сподіваючись, що при поганому стані їх справ він доможеться скасування договору, /132/ який московити змушені були скласти з покійним королем Владиславом під Смоленськом, де польський король обеззброїв усе обложене в цій фортеці військо і примусив його пройти під ярмом. Отже, князь домагався сатисфакції за образу, заподіяну йому деякими польськими магнатами, зокрема князем Вишневецьким і Конєцпольським, які не лише не іменували його повним титулом, але вжили на письмі висловів, образливих для честі московського народу; за це він зажадав, щоб Річ Посполита віддала йому Смоленськ з навколишніми землями та ще й заплатила сто вісімдесят тисяч дукатів. Його величність польський король надіслав шляхтича на прізвище Барлінський до великого князя, щоб з’ясувати з ним усі зухвалі вимоги московського посла, проти яких король все ж доручив бути насторожі. Польський посол приніс відповідь, яка більше свідчила про схильність московського князя дотримуватися старих договорів з Польщею, ніж про бажання зірвати мирні взаємини. Та й насправді, хоч князь і радів зміцненню грецької релігії, він не дуже прихильним оком дивився на успіхи Хмельницького, побоюючись, щоб повстання козаків та руських селян не поширилося в його країні, на яку перекинулося вже кілька іскор того полум’я, що запалило Польщу. Отож московський посол у присутності короля та сенаторів визнав, що він з власної ініціативи висунув попередні вимоги; мир між поляками та великим князем був підтверджений.

Постійні зносини Хмельницького з турками, про які польського короля попередили сусідні володарі, вороги Хмельницького, та зухвала розгнузданість останнього щодо Речі Посполитої, спонукала його величність скликати вальний сейм наприкінці 1650 р. Король змалював сеймові нестерпну поведінку цього козацького гетьмана, зневажливе його ставлення до /133/ короля та Речі Посполитої, шкоди, заподіяні багатьом шляхтичам, які досі не могли собі повернути відібрані маєтки, його велику військову силу, яку він намагався ще збільшити за допомогою татар і навіть турків, загрозу, що він може відразу зібрати понад вісімдесят тисяч війська, кло-

поти через те, що кожний реєстровий козак, кіль- кість яких за останнім договором збільшена до сорока тисяч, домагається кінного і пішого джури і, крім того, людини для оранки поля; змалював наміри козаків зовсім позбутися залежності[115] від Речі Посполитої та створити окрему державу під протекторатом турецького султана – словом, король пояснив, що козаки здатні на все, якщо вчасно не покласти край розвитку їхніх згубних намірів. Дехто в сеймі, пам’ятаючи про нещастя, заподіяні /134/ останньою війною, вважав, що мир, який би він не був, кращий за війну, і доводив, що військо Польського королівства значно зменшилося, а козацьке військо стало дуже могутнім чи то само по собі, чи завдяки підтримці Оттоманів[116] і що внаслідок всього цього краще додержуватися Зборівського договору. Однак інші, яких було більше, міркуючи про майбутнє, як і про минуле, твердили, що з двох речей одна неминуча – або зруйнувати козаків, або допуститися до марної загибелі королівства: що король має над козаками зовсім незначну владу і лише таку, яку вони самі визнають; що вони носяться з наміром створити князівство, від якого можна чекати лише згубних наслідків, якщо дозволити йому народитися і зміцніти; що козаки тлумачать договори в такий спосіб і в такому розумінні, як це їм подобається; що Річ Посполита має ще значне військо, аби тільки добре ним керувати, і що все ж у такому стані, як тепер, воно більш здатне чинити опір новій і щойно народженій силі, ніж встояти перед нею, коли вона розвинеться і з часом збільшиться; що король – хоробрий, могутній, діяльний, і якщо з малим військом він зробив великі подвиги, то здобуде значніші перемоги над своїм ворогом, коли Річ Посполита теж докладе більших зусиль.

Нові вимоги, поставлені в той