Народні Думи - Автор невідомий
А сам Хмельницький До Богуна під’їжджає І словами промовляє:
«Не сам бог вас спасав —
І я не менше помагав!»
Іван Богун відмовляє:
«Слава богу і хвала гетьману,
Що не дав нас у неволю,, ляхам на поталу!»
Все козацтво І вояцтво У ряди ставало,
На всі голоси кричало,
Промовляло,
А кобзарі грали,
В струни дотинали Та Богдана із Богуном Піснями хваляли!
ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ПАНІВ
Ой чи добре пан Хмельницький починав,
Як з берестецького року всіх панів-ляхів на Вкраїну На чотири місяці висилав
І велів панам-ляхам на Вкраїні чотири місяці стояти,
Ані козаку, ні мужику ні жадної кривди починати.
Де вже ж пани-ляхи на Вкраїні три місяці стояли;
Стало на четвертий місяць повертати.
Стали пани-ляхи способ прибирати:
Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати,
Над козацьким, над мужицьким добром
господарями знаходжатись,
То вже де бідний козак Розгадає п’ятак,
То нельзя по улиці пойти погуляти,
Ш,об у корчмі п’ятак прогуляти.
То вже не один козак, доброго клича
і луччої руки, один шостак розгадав, Да й той к катовій матері у корчмі прогуляв:.
То вже ж, каже, лях містом іде,
Як свиня, ухом веде;
То лях до корчми приходжає,
Як свиня, ухо до корчми прикладає,
А слухає лях, що козак про ляхів розмовляє.
То лях у корчму убігає І козака за чуб хватає,
То козак козацький звичай знає:
То будто до ляха- медом-вином
і оковитою горілкою припивав,
А тут ляха за чуб хватає,
І скляницею межи очі морськає,
І келепом по ребрам торкає:
«Не лучче б тобі, ляше, преуражий. сину,
На Вкраїні з жінкою спати,
Аніж в^ корчму входжати?
Да вже ж на Вкраїні не одна жінка курку зготувала,
Тебе, ляха, кручого сина, на ніч чекала!»
То вже ж, каже, козаки й мужики У неділю рано, богу помолившись, ласти писали,
В листах добре докладали І до. пана Хмельницького у Полонне посилали:
«Ей, пане Хмельницький,
І отамане чигиринський,
І батько козацький!
Звели нам під москалей тікати
$.бо звели нам з ляхами бунт великий зривати!»
То Хмельницький листи читає,
!Д,о козаків, словами промовляє:
«Ей, стійте, діти, іПаду ждіте!.
Йе благословляю вам ні під москаля тікати,
Ні з ляхами великого бунту зривати».
То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає І словами промовляє:
«Ей, нуте, діти, по три, по чотири з куренів вставайте,
І до дрючків і до голобель хватайте,
І ляхів-панів у нічку у Четвертеньку так,
як кабанів, заганяйте!» То вже ж із куренів по три, по чотири вставали,
До дрючків і до оглобель хватали,
І ляхів-панів так, як кабанів,
у нічку у Четвертеньку заганяли, ■То вже ж один козак лугом біжить,
Коли дивиться у кущ, аж кущ дрижить;
Коли дивиться у кущ, аж у кущі лях, як жлукто, лежить. То козак козацький звичай знає,
Із коня вставає,
І ляха за чуб хватає,
І келепом по ребрах торкає,
То лях до козака словами промовляє:
«Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,
Так би я міг із-за річки Вісли на Вкраїну поглядати».
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МИР І НОВЕ ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОЇ шляхти
Ей чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, Що з ляхами, з мостивими панами, у Білій Церкві замирив? Да велів ляхам, мостивим панам, по козаках, по мужиках
стацією стояти,
Да не велів великої стації вимишляти.
То ще ж то ляхи, мостивії пани, по козаках і по мужиках
стацією постали,
Да великую стацію вимишляли.
Од їх ключі поодбирали,
Да стали над їх домами господарями.
Хазяїна на конюшню одсилає,
А сам із його жоною на подушках почиває.
То козак, альбо мужик, із конюшні приходжає,
У кватирку поглядає —
Аж лях, мостивий пан, іще з його жоною на подушках
опочиває.
То він один осьмак у кармані має,
Пійде з тоски да з печалі у кабак да й той прогуляє.
То лях, мостивий пан, од сна уставає,
Юлицею йде,
Казав би, як свиня нескребена, попереду ухом веде,
Іще слухає-прослухає,
Чи не судить його де козак, альбо мужик.
У кабак уходжає,
То йому здається, що його козак медом шклянкою
або горілки чаркою вітає, Аж його козак межи очі шклянкою шмагає Іще стиха словами промовляє:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Хотя ж ви од нас ключі поодбирали І стали над нашими домами господарями...
Хотя б ви на нашу кунпанію не находжали».
Тогді ж козаки стали у раді, як малії діти;
Од своїх рук листи писали,
До гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах прописували:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов наш чигиринський!
За що ти на нас такий гнів положив?
Нащо ти на нас такий ясир наслав?
Уже ж ми тепер ні в чому волі не маєм:
Ляхи, мостивії пани, од нас ключі поодбирали І стали над нашими домами господарями».
Тогді-то Хмельницький листи читає,
Стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, небожата!
Підождіте ви мало, трохи-небагато,—
Як од святої покрови до світлого тридневного воскресенія. Як дасть бог, що прийде весна красна,
Буде наша вся голота рясна».
Тогді-то пан Хмельницький добре дбав,
Козаків до сход сонця у поход випроводжав
І стиха словами промовляв:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте,
На славну Україну прибувайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри святої християнської у поругу не подайте!»
Тогді ляхи, мостивії пани, догадливі бували,
Усі по лісах, по кущах повтікали.
То козак і лісом біжить,
А лях за кущем і лежачи дрижить.
То козак ляха за кущем знаходжає,
Келепом межи плечі наганяє І стиха словами промовляє:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Годі ж вам поза кущами валяться —
Пора до наших жінок на опочивок іти.
Уже наші жінки і подушки поперебивали,
Вас, ляхів, мостивих панів, ожидали!»
Тогді-то ляхи козаків рідними братами узивали:
«Ей козаки, ріднії братці!
Коли б ви добре дбали
Да нас за Віслу-річку хоть у одних сорочках пускали!» От тогді-то ляхам бог погодив,
На Віслі-річці лід обломив.
Тогді козаки ляхів «рятували»:
За патли хватали
Да ще й далі під лід підпихали
І стиха словами промовляли:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Колись наші діди над сією річкою козакували,
Да в сій річці скарби поховали.
Як будете скарби находити,
Будем з вами пополам ділити,
Тогді будем з вами за рідного брата
