Хто і де зірвав бліцкриг - Федір Трохимович Моргун
У цій та інших своїх роботах, які вийшли за останні 15 років («Борозна», «Переорані покоління», «Селянин — Світова Душа», «Керівники держав, не бійтеся бути святими», «Мертва хватка сталінізму», «Рішуче «ні» — сталінізму і сепаратизму»), я стверджував, що більшість керів-ників-комуністів, котрі прийшли в партію в час «хрущов-ської відлиги» і після неї, були вихідцями з народу, чесно і добросовісно трудилися на своїх постах для блага народу, і немає їхньої вини за злочини, скоєні сталіністами. Доводив, що при Сталіні в Радянському Союзі соціалізм, а тим більше комунізм були всього лише ширмою для бандитського режиму.
За цю позицію був підданий остракізму просталінськи орієнтованими комуністами Октябрського району м. Полтава, котрі в червні 1995 року заочно (я тоді мешкав у Москві) виключили мене з партії (на той час безпартійного пенсіонера) (!?), а книги і радіопередачі за моїми книгами постановили — заборонити (!?). Згодом знаючі люди мене інформували, що команду вчинити цю показову розправу вони одержали від керівництва ЦК Компартії України. Як бачимо, все це — у жахливих традиціях свого кровожерливого натхненника.
Однак історію не можна обманути чи зупинити. Тому з особливим задоволенням зустрів прийняття, хоч і дуже за-пізніле, Парламентською Асамблеєю Європи революції, яка засуджує тоталітарні комуністичні режими. Представники 46 країн 25 січня 2006 року в Страсбурзі (Франція) розглядали представлену на обговорення шведським депутатом Йораном Ліндбландом доповідь під назвою «Необхідність міжнародного засудження злочинних комуністичних тоталітарних режимів». У документі зазначається: «Тоталітарні і комуністичні режими, які панували в Центральній та Східній Європі в XX столітті і досі залишаються при владі в деяких країнах світу, характеризуються масовими порушеннями прав людини» (масові розправи, концентраційні табори, голодомори, депортації, примусова праця і т. ін.). Декларація вимагає від сучасних комуністів засудити дії колишніх однопартійців.
Автори резолюції назвали її «історичною справедливістю», а місцеві комуністи провели демонстрацію протесту передовсім проти ототожнення комуністичних режимів із фашистськими (газ. «Сільські вісті», 2006, 27 січня).
Гадаю, що французьких комуністів, які не мають за своїми плечима гріхів сталінщини, ще зрозуміти можна. Але чому не засуджують, а багато — до цих пір і не визнають (!?) злодіянь проти власного народу — наші доморощені? Та й європарламентарії виявили непослідовність, коли трохи не дотягли до необхідних 2/3 голосів для засудження голодомору-33 як геноциду проти українського народу, в якому винна не Росія і не росіяни (саме на них дехто намагається перекласти всю відповідальність), а злочинний більшовицько-сталінський режим.
Земля України, її все ще багаточисленне й освічене населення, багаті природні ресурси і вигідне географічне положення роблять її дуже важливим для Євросоюзу партнером. Як країна, розташована в географічному центрі Європи, ми разом із Росією, Азією та всіма народами несемо спільну відповідальність за єдність, стабільність і безпеку на нашому континенті і в світі. Дай Боже нашим виборцям у березні 2006 року не помилитися у виборі між крайнощами міжнародної ізоляції та поверненням до статусу «меншої сестри». Найбільш оптимальний результат парламентських виборів в Україні полягає в розумному балансі національних цінностей і спільних інтересів із нашими сусідами, Євросоюзом, Азією та світовим співтовариством.
ЗАВІТ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА: ЯКЩО ПЕРЕСВАРИТЕСЯ — ВТРАТИТЕ ВСЕ!...Як повітря, як цілюща вода, потрібні Україні сучасні Бояни, Сковороди, Шевченки, Гоголі, Короленки, Франки, Лесі Українки, Довженки, Гончари, які б мудрим і рішучим словом показали людям всю підлість тих політиканів, що сіють розбрат і чвари, намагаються розпорошити народ на своїх електоральних прихильників, розірвати його по паралелях і меридіанах. Сепаратисти — на «бандерівців» і східняків, олігархи — на багатіїв-приватників і бідняків, незліченні партійці — за членством-нечленством, безбатченки — за мовною ознакою, безвідповідальні провокатори — на проро-сійських і проєвропейсько-НАТОвських... Підступні всі, хто розводить українців по різних окопах, але особливо небезпечні — ті, що сіють розбрат між українцями і росіянами.
Згадаємо великого Гоголя, який вустами Тараса Бульби говорив: «Знаю, подло завелось теперь на земле нашей: думают только, чтоби при них были хлебные стоги, скирды, да конные табуны их, да были бы целы в погребах запечатанные меды их. Перенимают черт знает какие бусурманские обычаи; гнушаются языком своим; свой со своим не хочет говорить; свой своего продает, как продают бездушную тварь на торговом рынке. Милость чужого короля, да и не короля, а паскудная милость... магната, который желтым чеботом бьет их в морду, дороже для них всякого братства».
О, Гоголь, ГогольІ Як же ти далеко дивився! Як же ти багато бачив! Назвіть мені ще такого пророка, який більш 150 років тому написав би так правдиво про наших героїчних прадідів і про наших сучасних єдинокровних, своїх падлюк і паразитів-п’явок, що присмокталися до нас. Замінимо гоголівські «стоги», «скирды», «табуны», «бусурманские обычаи» на безкінечні череди газуючих отрутою «іномарок», що захарастили вулиці сучасних міст, на багатомільйонні й мільярдні рахунки добутої обманом і крадіжками валюти, схованої в «тінь» або за межами України, вдивимося у фальшиві фізіономії тих, сьогоднішніх, хто «гнушається мовою своєю», вдумаємося у всеохоплюючу правду Гоголя — і побачимо в його особі Великого Українського і Всесвітнього Пророка. І хай якнайшвидше станеться й те, що він пророчив «останній падлюці» вустами Тараса Бульби : «...Ударится он, горемычный, об полы руками, схватит себя за голову, проклявши громко подлую жизнь свою, готовый муками искупить позорное дело...»
Мене доля чимало поводила країною у війну і протягом трудового життя. Але де б не був — у Казахстані, Росії чи Киргизстані, всюди пам’ятав, звідки родом, і постійно туди прагнув. Глибоко шаную й люблю, мов рідного брата, кожного росіянина, казаха, киргиза, німця, узбека, таджика, єврея, представника кожної національності, котрий самовіддано любить свій народ, свою країну і нічого не шкодує для процвітання своєї Батьківщини. Лише на таких людей можна завжди покластися, адже вони з високим моральним обов'язком ставляться до кожного народу, як до свого кровного, бажають усього доброго кожному народу, як своєму.
Самовіддано люблю свою Україну. Вона для мене — батько й мати, моя сім'я, мої діти, онуки й правнуки, вона
— моя надія і опора. Неймовірно радію всьому доброму, що йде від мого народу, і стає прикро, коли йому погано, коли він дозволяє різним своїм дурникам і недотепам творити
