Історія війни козаків проти Польщі - П'єр Шевальє
Коли його величність польський король погодився на переговори і було обрано для цього місце між двома арміями, туди прибули візир і канцлер Оссолінський. Візир зажадав від імені свого володаря постійної плати,[100] яку Річ Посполита звичайно давала ханові за послуги, що він їх виконував для Польщі, а король Владислав відмовився від її сплати. Далі візир зажадав, щоб було задоволено вимоги запорозьких козаків, а також щоб на відшкодування за понесені татарами втрати в цьому поході і за загибель їхніх людей татарським загонам можна було на зворотній дорозі цілком вільно нападати та грабувати. Під час цих переговорів тривало перемир’я, проте його кілька разів переривали ворожі дії. Наступного дня, тобто 17 серпня, уповноважені знову прийшли на те саме місце; кожного з них супроводжували два інші уповноважені: з польським канцлером прийшли київський воєвода{51} та литовський підканцлер,{52} а з візиром Сефер-казі і Сулейман-ага.[101] До уповноважених приєднався Хмельницький; він вимагав амністії для себе, своїх козаків і селян-повстанців, а також гарантування свободи козакам і грецькій церкві. Нарешті, після деяких суперечок укладено того самого дня мир з татарами і козаками на таких умовах:
1. Що на майбутнє пануватиме мир і братня дружба між польським королем Яном Казіміром та його спадкоємцями-королями і татарським ханом Іслам Гереєм та [майбутніми] ханами з його династії.
2. Що король щедро даватиме татарам данину або звичайну плату, яку вони одержуватимуть у Кам’янцю через спеціально відряджуваних сюди послів. /111/
3. Що за це хан зобов’язується підтримувати разом з усім своїм військом польського короля проти якого б то не було ворога і щоразу, як цього король зажадає.
4. Що хан забезпечить кордони Польщі від походів та пограбування з боку його підданих.
5. Що ті татарські загони, які залишилися під Збаражем, негайно відступлять і дозволять польським загонам, що там є, цілком спокійно перейти на те місце, куди їх зволить послати король.
6. Що хан, не зволікаючи, виведе з областей та земель, які підлягають його величності польському ко-
ролю, всі свої загони, а також і турків, що є при ньому.7. Що з пошани до хана король дасть загальну ам- /112/ ністію Хмельницькому та його військові і поновить козацьке військо у колишній його формі, кіль- кості і вільностях.
8. Крім цих умов обіцяно ханові триста тисяч флоринів, з яких він одержав сто тисяч готівкою.
Пункти щодо Хмельницького були дуже вигідні [для нього], а саме:
По-перше, що король дасть загальну амністію всім козакам і селянам-повстанцям та все, що сталося, вважатиме таким, що ніби його не було.
2. Що Хмельницький, гетьман козаків, проситиме у польського короля пробачення навколішки біля королівських ніг.
3. Що він надалі буде гетьманом вищезгаданих козаків, кількість яких збільшиться до сорока тисяч; що як такий, Хмельницький залежатиме тільки від короля; однак він мусить як польський шляхтич скласти присягу Речі Посполитій.
4. Що його величність польський король матиме реєстр імен та домівок згаданих сорока тисяч козаків, якими, в разі смерті Хмельницького, командуватиме один з їхніх керівників грецької релігії.
5. Що військо, яке козаки облягають у Збаражі, буде звільнено.
6. Що грецьку релігію можна буде сповідувати у всьому королівстві, навіть у Кракові, та що унія з римською церквою припиниться.
7. Що київським воєводою буде завжди магнат грецького віросповідання.
8. Що грецький митрополит матиме право засідати в сенаті серед єпіскопів і матиме там дев’яте місце.
9. Що козаки матимуть дозвіл гнати горілку для власного вжитку, але не на продаж.
10. Що вони одержуватимуть сукно на одяг і по десять флоринів на озброєння. /113/
11. Що шляхта, повернувшись до своїх маєтків, не матиме права позивати чи переслідувати своїх підданих заради відшкодування їм збитків.
12. Що шляхтичі католицької чи грецької релігії, які залишаться при козацькому гетьмані, не зазнають ніяких переслідувань, а, навпаки, з них знімуть всяку відповідальність за те, що сталося під час останньої війни.
На виконання цього козацький гетьман прибув до короля і, ставши навколішки, виголосив зі слізьми на очах велику промову, щоб довести, що він волів би з’явитися перед королем для одержання похвали за якусь значну послугу його величності та Речі Посполитій, ніж прибути туди ще обагреним так густо пролитою кров’ю; проте, казав він, оскільки доля інакше судила, він благає ласки та з усією покорою просить пробачення за свої минулі провини, які він обіцяє виправити своєю поведінкою в майбутньому.
Король устами литовського підканцлера відповів Хмельницькому, що йому миліше бачити каяття своїх підданих, /114/ ніж їхнє покарання, що він від щирого серця пробачає Хмельницькому минуле при умові, що останній спокутує свої вчинки ревною і вірною службою вітчизні.Після цього акту Хмельницький і хан відступили з своїми загонами, а надзвичайно зраділий король, що вискочив з такої небезпеки дешевим коштом, подався зі своїм військом на Глиняни, звідти ж – до Львова.
Польські загони, обложені в Збаражі і доведені, як ми це бачили, до крайньої скрути, продовжували триматися більше завзяттям і розпачем, ніж будь-якою надією на порятунок.
Мешканці Збаража, не маючи сили далі зносити нестерпний голод, були готові або спалити місто, або віддати його ворогові, проте пильність поляків перешкодила здійсненню цього трагічного наміру; мешканці домагалися дозволу вийти з міста і одержали його тільки для своїх жінок і дітей. Ця нещасна група, до якої приєдналися деякі військові джури, не мала змоги вийти непоміченою; вона насамперед потрапила до рук польських солдатів, які зробили з нею, що захотіли, а потім до рук татар, котрі взяли їх в полон.
21 серпня козаки подали обложеним першу звістку про Зборівський мир; деякі вважали її правдивою, але більшість поставила її під сумнів, думаючи, що збаразьких загонів не включено до мирного договору. Вони впевнилися в цій думці після того, як один надто сміливий сурмач з власної ініціативи криком прилюдно її висловив; це коштувало б йому життя, коли б один з гетьманів не заступився за нього. Невдовзі надійшов лист від Хмельницького, в якому він запевняв обложених, що вони будуть звільнені, коли заплатять певну суму татарам. Гетьмани не захотіли
