Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі

Якщо ми сидимо, згорнувши руки, нас відвідують марища, яких Чарлз Дарвін називав «духами зневіри». Немов горезвісні гремліни, вони спустошують нашу душу, позбавляючи нас сили волі та здатності діяти.

Я знаю одного бізнесмена з Нью-Йорка, який переміг цих «духів зневіри» завдяки тому, що надміру завантажував себе роботою і не мав вільного часу для хвилювання та скарг на долю. Його звуть Тремпер Лонгмен, а його офіс розташований на Уолл-стрит. Він відвідував мої курси для дорослих слухачів. Його розповідь про те, як він позбувся звички хвилюватися, видалася мені такою приголомшливою й цікавою, що я запросив його повечеряти зі мною після лекцій. Обговорюючи його досвід, ми просиділи в ресторані майже до ранку.

Ось що він розповів мені. «Вісімнадцять років тому я був такий занепокоєний, що не міг спати. Я постійно перебував у напруженні, весь час дратувався і нервував. Я відчував, що все це рано чи пізно закінчиться нервовим зривом.

У мене були причини для неспокою. Я був фінансовим директором компанії Crown Fruit and Extract у Нью-Йорку. Ми вклали півмільйона доларів у торгівлю полуницями — ми продавали їх у бляшанках місткістю один галон. Протягом двадцяти років ми продавали цей товар виробникам морозива. Раптом наші продажі припинилися, бо великі виробники морозива, такі як National Dairy і Borden’s, збільшили своє виробництво і для економії коштів і часу почали купувати полуниці в діжках.

Ми не лише не реалізували ягоди, куплені на півмільйона доларів, а й уклали контракт на закупівлю протягом року додаткової партії полуниць загальною вартістю в мільйон доларів! Ми вже взяли у банку позику на триста п'ятдесят тисяч доларів. І ми не мали змоги ні сплатити кредит, ні відтермінувати його повернення. Тож не дивно, що я був занепокоєний!

Я помчав у Ватсонвілл, штат Каліфорнія, де була наша фабрика, і спробував переконати президента компанії в тому, що ситуація змінилася і ми опинилися на межі банкрутства. Він відмовився мене слухати і переклав усю провину за наявні труднощі на наше відділення в Нью-Йорку, звинувативши нас у невмінні належним чином організувати продаж.

Кілька днів умовляв я його припинити фасування полуниць у бляшанки і продати весь наш запас ягід на ринку свіжих фруктів у Сан-Франциско. Врешті він погодився, і це майже вирішило наші проблеми. Здається, час уже й полишити неспокій, але я не міг цього зробити. Неспокій — це звичка, і я її вже набув.

Повернувшись до Нью-Йорка, я почав непокоїтися з будь-якого приводу: за вишні, які ми купували в Італії, за ананаси, придбані на Гавайських островах, тощо. Я постійно перебував у напруженому стані, нервував і не міг спати. Як я вже казав, мені загрожував нервовий зрив.

І тоді я змінив стиль свого життя, і це допомогло мені позбутися безсоння і неспокою. Я поринув у справи, що потребували від мене концентрації всіх моїх зусиль. Я почав працювати по п’ятнадцять-шістнадцять годин на добу. Я приходив на роботу о восьмій годині ранку і залишався там майже до півночі. Відтепер у мене були нові обов'язки, нова відповідальність. Повертаючись додому десь опівночі, я був такий стомлений, що падав у ліжко й одразу ж засинав.

Я дотримував цього ритму життя місяців зо три. За цей час я позбувся звички хвилюватися і врешті повернувся до нормального, 7-8-годинного робочого дня. Все це сталося вісімнадцять років тому. Відтоді я не страждаю на неспокій і забув, що таке безсоння».

Джордж Бернард Шоу свого часу віднайшов причину всіх людських бід: «Таємниця наших нещасть криється в тому, що ми маємо забагато вільного часу, щоб розмірковувати — щасливі ми чи ні». Отже, перестаньте думати про це. Засукайте рукави і беріться до роботи! Ви одразу ж відчуєте, що ваша кров завирувала і мозок почав працювати швидше. Незабаром ваш життєвий тонус підвищиться, й ви забудете про неспокій. Беріться до роботи. Працюйте. Це найдешевші і водночас найкращі ліки на землі.

Щоб позбутися звички хвилюватися, дотримуйтеся Правила 1.

Беріться до роботи. Людина, яка почуває неспокій, повинна поринути у роботу, а то розпач зашкодить її здоров’ю.

Розділ 7

Не дайте дрібницям звалити вас із ніг

«Я отримав найважливіший урок у своєму житті в березні 1945 року, в морі, на глибині 276 футів біля узбережжя Індокитаю. Я був одним із вісімдесяти восьми членів команди підводного човна „Байя С. С. 318“. Радари показали, що до нас наближається невеликий ескорт з японських суден. Удосвіта ми поринули у глибину і приготувалися до атаки. У перископ я побачив японський есмінець, танкер і мінний загороджувач. Ми випустили три торпеди по есмінцеві, але вони не влучили у ціль. Це сталося через пошкодження торпедних механізмів. Есмінець, не помітивши пострілів, прямував своїм курсом. Ми приготувалися атакувати мінний загороджувач, який ішов останнім в ескорті, але той несподівано повернувся і рушив просто на нас (японський пілот з літака помітив наш човен, що був на глибині шістдесяти футів, і повідомив кораблі про нашу позицію). Аби сховатися від супротивника, ми занурилися на глибину 150 футів і вжили всіх необхідних заходів, щоб витримати атаку глибинними бомбами. Ми наклали на люки додаткові шурупи; а щоб рух човна був геть нечутним, вимкнули всі вентилятори, систему охолодження і електричні пристрої.

За три хвилини довкола нас було справжнісіньке пекло. Поблизу підводного човна вибухнули шість глибинних бомб, і нас жбурнуло вниз, на дно, на глибину 276 футів. Нас охопив жах. Для підводного човна небезпечною вважається атака вже на глибині 1000 футів, а на глибині менше 500 футів небезпека стає смертельною. Над нами ж було трохи більше 250 футів — з погляду безпеки ми стояли по коліна у воді. Японський загороджувач кидав бомби протягом п’ятнадцяти годин. Якщо бомба вибухне в радіусі сімнадцяти футів від підводного човна, його корпус буде пошкоджено. Важко було підрахувати, скільки бомб вибухнуло в радіусі п’ятдесяти футів від нас. Ми отримали наказ „убезпечитися“ — спокійно лежати на ліжках і не втрачати контролю над собою. Я був такий переляканий, що ледве дихав. „Це смерть, — раз за разом повторював я. — Це смерть!..“ Оскільки всі вентилятори і системи охолодження були вимкнені, температура повітря усередині човна перевищила 100 градусів[6],