Дмитро Байда-Вишневецький - Юрій Володимирович Сорока
З точки зору фортифікації, Азов у середині XVI століття ще не набув тієї надзвичайної потужності, яка вирізняла його у часи Петра І. Проте й тоді це була винятково потужна фортеця. Повідомляється, що у найвищих місцях муру їх висота від дна рову до рівня верхньої галереї сягала понад тридцять метрів, а товщина — близько семи. Глибина рову у різних місцях — від 5 до 12 метрів. Укріплення фортеці, з південного боку захищені природною перешкодою у вигляді річки Дон, мали три рубежі оборони. Перша з них являла собою земляний вал з численними артилерійськими редутами, котрий захищав Азов з півночі, з заходу і сходу. Друга низка укріплень — так званий зірчастий форт. Цей тип укріплень з розвитком артилерії у XV–XVI століттях став надзвичайно популярним у фортечних архітекторів, і по своїй ефективності значно перевищував кам'яні мури більш раннього періоду. Третьою лінією оборони й цитаделлю слугувала кам'яна фортеця з десятьма вежами, пристосованими для ведення артилерійського й мушкетного вогню. Гарнізон Азова складався з чотирьохсот яничар і кількох сотень вояків допоміжних військ.
Однак, як бачимо з турецьких документів, усі вищезгадані укріплення не примусили козаків Вишневецького відмовитись від амбітного плану по захопленню Азова. Мало того, в архівних записах прямо сказано, що штурм міста був відбитий лише завдяки тому, що гарнізону Азова надали допомогу ногайці, які випадково опинились поруч, а також турецька ескадра, котра у складі шести галер і кількох десятків менших суден увійшла до гирла Дону й наблизилась до фортеці. Нам невідома кількість ногайської орди, з якою вступили в бій козаки, але виходячи з того, що в середньому екіпаж бойової галери у османів складався з двохсот бійців, можемо припустити, що лише кількість турецького десанту налічувала понад 1200 чоловік. Якщо до них додати гарнізон цитаделі, можна стверджувати: якщо князь Вишневецький і відступив від Азова навесні 1559 року, для цього були вагомі причини.
Не дивлячись на те, що штурм було відбито, дозволити собі заспокоїтись турки не могли. Уперше Азов, військовий форпост Високої Порти у причорноморських степах, ключовий пункт на давньому торговельному шляху, який через Астрахань був пов'язаний з Туркестаном, перебував під загрозою. Потрібно додати, що будь — яка небезпека, спрямована проти Азова, негайно впливала на забезпечення продовольством Стамбула, особливо в період гострої нестачі харчів. Саме звідси у Туреччину надходили пшениця, ячмінь, просо, сухі овочі й олія, а також будівельна деревина і безліч інших потрібних імперії матеріалів. Тож зрозуміло, якої ваги султанська столиця і сам Сулейман І надавали Азову, порту доволі значного сільськогосподарського району. Навіть після того як козаки пішли від Азова, наслідки їхніх відвідин давалися взнаки досить відчутно — у Азові й Ногайській орді, чиї землі лежали між Доном та Волгою, почався справжній голод.
Але оговтатись від наслідків весняного походу Дмитро Вишневецький ногайцям і туркам не дав. Вже восени 1559 року його козаки знову з'явилися в околицях Азова. Відновити перебіг цього походу від самого початку зараз надзвичайно важко, оскільки в російських джерелах про нього не згадується, а турецькі згадують лише про його фінальну стадію. Так, капудан — паша[10] Алі Реїс повідомив у Стамбул, що після того, як він зі значними силами піднявся з гирла Дону до Азова, Дмитро Вишневецький зняв облогу міста і відступив. У донесенні турецького адмірала також згадується й про чотиритисячний корпус московського війська, котрий йшов на допомогу козакам князя Вишневецького, але після появи турецького флоту змушений був повернути назад. Можливо, тут мається на увазі загін окольничого Данила Адашева, перемогами якого так захоплювався Сергій Соловйов. Одночасно із тими подіями до Стамбула прибув лист Синана — аги, бея Кафи. У ньому бейлербей повідомляє про те, що війська московського царя, завантажившись у човни, здійснили напад на Кегс, як тоді називали Керч. Цю атаку, як і дві попередніх, відбила оттоманська ескадра Алі Реїса. Незабаром, повідомили султана, Дмитро Вишневецький покинув околиці Азова, піднявся вгору Доном, де й поставив малі «городки» — довготермінові військові табори. У турецьких воєначальників не було сумніву, що таким чином козацький гетьман готувався до нового наступу майбутньої весни.
Незважаючи на те, що турки передбачали нові напади на Азов і готувались до них, як повідомляє Шанталь Лемерсьє—Келькеже, скоріш за все була ще й третя спроба Вишневецького оволодіти Азовом. І не на весні, а взимку, в кінці 1559 року. У документі, віднайденому французьким істориком у турецьких архівах, а саме у листі того — таки Синана, бея Кафи, повідомляється, що відбулося три наступи Дмитра Вишневецького на Азов. Перший навесні 1559 року, другий влітку того ж року (під час цього нападу вказується навіть кількість козацького війська — 10 тисяч вояків) і третій, дату якого не з'ясовано, але відомо, що в ньому взяли участь черкеси разом із Кансуком, сином володаря черкеського племені жене. Цей приступ турки також відбили. Синан повідомляє, що Кансук і один із його братів загинули, а їхні голови, як і голови багатьох козаків, яничари повезли до Стамбула. На цьому, судячи з усього, протистояння Вишневецького і турків під Азовом на якийсь час припинилося, й Іван Грозний відкликав князя до Москви.
Продовжились бойові дії козаків в районі Азова у 1560 році. Але тепер, як можемо припустити з подальшого розвитку стосунків між Дмитром Вишневецьким та Іваном Грозним, цар вже не був зацікавлений у конфлікті з Кримським ханством. Можливо, саме тому у працях російських істориків майже не згадується про дії Дмитра Вишневецького того року. Що стосується османських джерел, тут, дякуючи праці Лемерсьє—Келькеже, ситуація значно краща. За їхніми даними, весною 1560 року Дмитро Вишневецький прибув із пониззя Дону, щоб підготуватися до нового
