Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Він був дуже молодий і не розрізняв добра і зла. На той час у огузького іля був ворог на ймення Карашит. Почувши, що Арслан-хан помер, що після нього залишились малолітні сини і що через їхнє невміння правити в огузькому ілі йде розбрат, він пішов [на них] війною. Він прийшов і напав на стан (орду)[204] Арслан-хана і на кибитки беків. Посадивши Кукем-Бакуя на коня, вони втекли.

У той час Серенк був у колисці; ворог захопив його в полон і забрав з собою. З того часу минуло багато років. Серенк, став джигітом, послав сказати своєму старшому братові Кукем-Бакую: «Я не можу втекти, нехай прийде мій старший брат і попробує виручити мене!» Почувши те, Кукем-Бакуй зібрав військо усього огузького іля, пішов і напав на Карашита. Забравши свого молодшого брата Серенка, здоровий та неушкоджений він повернувся до себе додому. Кукем-Бакуй, процарювавши двадцять років, сконав.

Після смерті Кукем-Бакуя государем зробили його молодшого брата Серенка. Процарювавши десять років, він вирушив слідом за своїм батьком.

Після цього багато ілів на чолі з Сельджук-баєм,[205] [який походив] з царюючого уруга Киник огузького іля, кочуючи, прийшли до міста Ходжента, що на березі Сира; там вони мешкали багато років, [а потім] вирушили у вілаєт Hyp;[206] пробувши там сто років, відкочували і попрямували до Ургенча. Не маючи можливості сісти в Ургенчі, вони відкочували і попрямували в Хорасан і розселилися від Мерва до Балхан. Тоді Хорасан був у руках онуків султана Махмуда Газневі. [Це] було у ті часи, про які казали: «Наповнилася чаша їхньої держави і перелилася через край».

Сельджуки взяли місто Мерв-і Шахіджан[207] і зробили государем Тогрул-бека. Алп-Арслан, султан Мелікшах і Санджар-Мазі, [усі] вони з того племені (джама'ат).

Немає потреби нам передавати оповіді про цих государів, [бо] наші попередники, щоб повідати про походження цих государів, створили стільки книг, що їм лік знає точно [один] Всевишній бог. Сельджуки, заявляючи: «Ми туркмени, ми [ваші] брати», не принесли користі ні ілю, ні народу. До того як стали государями, вони говорили: «Ми – з туркменського уруга Киник». А після того як стали государями, говорили: «Син Афрасіаба утік від Кейхосрова[208] і прибув до туркменського уруга Киник, там він виріс і [назавжди] залишився. Ми його нащадки, ми з роду (насі) Афрасіаба». Рахуючи своїх предків, вони у тридцять п'ятому поколінні доводять [їх] до Афрасіаба.[209] Після Кукем-Бакуя і Серенка огузький іль вже не міг самостійно піднімати і садити [на престол] государів. Ті з огузького іля, які облаштувалися на Мангишлаку і Балхані, підкорялися тому, хто був государем в Ургенчі. Ті, хто мешкав в Хорасані, підкорялися тому, хто був государем у Хорасані. Ті, хто жив у Мавераннахрі та інших юртах, були в такому самому становищі.

Коли [стався] розгром Шахмеліка, іль салорів на чолі з Діннглі-беком вирушив до Іраку; після того, як вони прожили там багато років, у їхньому середовищі з'явився благородний джигіт на ймення Огурджік.

Люди з туркменів, обізнані з історією, доводять Огурджік-алпу в шістнадцятому поколінні до Огуз-хана. А рахують вони так: батько Огурджік-алпи – Кара-Газі-бек, його батько Карадж, його батько Бенам-Газі, його батько Буриджи-Газі, його батько Килал-Газі, його батько Інал-Газі, його батько Сулейман-Газі, його батько Хайдар-Газі, його батько Откузлі Урус, його батько Казан-алп, його батько Енкеш, його батько Ендер, його батько Ата, його