Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

За багато років до цих подій якось уночі Тогурмиш спав і бачив сон, що з його грудей ростуть три дерева, [ось вони] стали високими, гілки простягнулися [на всі боки] і вкрилися листям. Вранці, прокинувшись, він пішов і розповів цей сон Міран-Кахену. Той сказав: «Нікому не розповідай про сон, який ти бачив, це – хороший сон».

У Тогурмиша було три сини; за кожного з синів у жертву богові він зарізав по барану, зварив [м'ясо] і роздав народові. Його старшого сина звали Токат, середнього – Тогрул, а молодшого – Арслан. Вони були кревні родичі з Киркут-беком. Усі троє були влучні стрільці і молодці. Киркут-бек зробив Тогрула онбегі,[198] а [тому] його і звали Тогрул-онбегі.

Тепер розкажемо про Шахмеліка. Кузиджи-бек сказав Алі-ханові: «Посилай Шахмеліка слідом за мною» і, вирушивши з Янгікента, прибув до іля, що мешкав в Ургенчі. На той час народ [цього іля] підкорявся Тогрулу.[199] Тогрул сказав Кузиджи: «Говори правду, а не то на старості років ти помреш у муках, позбавлений розуму». Зі страху він сказав правду. Кузиджи зв'язали. Послали людину скакати в іль; зібралося шістнадцять тисяч чоловік. Вони вирушили до шляху, яким мав прийти Шахмелік. Киркут-бек з вісьмома тисячами стояв по один бік дороги, Тогрул-бек з вісьмома тисячами стояв по другий бік дороги; далеко [вперед] висунулася варта – сторожовий загін. Одного [прекрасного] дня варта прибула і донесла: «Ідуть». [Воїни] сіли на коней, зайняли обидві сторони дороги. Війська у Шахмеліка було двадцять тисяч. Давши пройти половині його [війська], вони з обох боків пустили коней, і відбулася велика битва. Тогрул переміг. Шахмеліка полонили і убили; і беків його перебили. Алі-хан помер скоро, після того як почув цю звістку.

В огузькому ілі [всі] почали один з одним кревно ворогувати.[200] Сталося те, що називається «в [кожному] домі – чорний хан». [Усі] нападали один на одного, убивали один одного. І ось багато ілів на чолі з Килк-беком, Казан-беком, Караман-беком пішло в Мангишлак. Серед них були [люди] з усіх ілів, але більше всіх було з [ілів] Імір, Дукер, Ігдір, Чавулдур, Каркин, Салор і Агар. [Частина] на чолі з синами Алиджак-бека пішла в гори Хісар. Кілька ілів, [а іменно]: Окли, Коклі, Агар і Султанли пішли в Балханські гори. Язирський /Йазирський/ іль пішов в Хорасан і багато років жив в околицях Дуруна; з тієї причини Дурун називають Язировим юртом. Деяка частина язирського іля поселилася в горах поблизу Дуруна, де зайнялася землеробством. Нині їх називають карадашли.[201] І ще десять тисяч кибиток з салорського іля на чолі з Дінглі-беком пішло в Хорасан. Вони жили там багато років. Відкочувавши звідти, вони відправились в Ірак і Фарс; там вони поселилися і залишилися [жити]. Султан Мелікшах, батько султана Санджар-Мазі,[202] з уруга Киник, пішов і завоював Ірак і Фарс. Коли він зробив Ісфаган своєю столицею, перебував [у ній], кілька чоловік з нащадків (насі) самого Дінглі-бека, [який] походив з салорського іля, і з нащадків тих племен (джама'ат), які раніше прийшли [сюди], з'явилися до султана і стали [у нього] нукерами. Вони сказали: «Ми – з салорського народу огузового іля. Наші діди прийшли з Туркестану», і [тим самим] дали знати про кревність [з султаном]. Деяка частина з тих салорів повернулася з Іраку в Мангишлак. Про те, як вони повернулися, якщо буде на те воля божа, я ще розкажу. Люди, які жили раніше, казали: «Чи знайдуться шляхи [дороги], якими огузи не кочували і не ходили б, чи знайдуться юрти, в яких вони не ставили б своїх кибиток і не проживали!»

Ті з огузового іля, які після розгрому Шахмеліка не пішли, облаштувалися при гирлі ріки Сир і на ріці Аму і підняли ханом Тогрула, сина Тогурмиша. Процарювавши двадцять років, він сконав.

Після нього [Тогрула] ханом зробили Арслана,[203] молодшого сина Тогурмиша. Він царював десять років. Коли він відбув слідом за тими, хто відійшов, ханом зробили його сина Асил-заде.

Він двадцять років жив, [розпиваючи] мирське вино. А коли перестав пити і розкрив очі, то побачив, що лежить поруч зі своїми предками. У нього був син; він дав цьому хлопчикові ім'я діда, назвавши його Арсланом. Арслана зробили ханом. І він, просидівши на місці свого батька десять років, сконав. Після нього залишилось двоє малолітніх синів: старшого