Дніпрові пороги - Дмитро Іванович Яворницький

На самій «голові» острова находили також деякі російські монети, але не так давні: кінця XVIII й початку XIX вв.

Згадуючи про Таволжаний острів, оповідачі, старі літами, кажуть, що на ньому й округ нього ріс великий ліс: в середині кущі глоду та груші, в «голові», саме там, де каміння, ще року 1845 був ліс та ще яка дубота. А рокити тієї, зіновати росло — страшна сила. А трава щороку родила така, що, було, накосюють на острові шість-сім великих скирт сіна… Тут риби була незчисленна сила. Тут кишів звір, гад, птиця божа. В лісних пущах плодились пугачі, а на дубах багато гніздилось могутніх орлів.

Звичайно, як на інших островах, так і на Таволжаному острові вказують місця, де запорожці закопали й закляли на голови великі скарби в чотирьох козинячих шкурах, у восьмивідерному барилі, а зверху ще й затоптали кіньми. Без скарбу на острові або в могилі або ж у балці ніяк не обходиться діло у дідів-оповідачів.

Правий берег Таволжанського острова одділяється од суходолу річищем в 140 саж. завширшки, яке на всьому своєму протязі завалено камінням та заставлено невеликими острівками. У весняну повідь тут вода дуже рветься вперед, переливається з каменя на камінь, гуде, шумить, здіймає високо вгору піну, і околичні селяни звуть це місце «поріжком». У давніх мемуаристів, географів та дослідувачів це тринадцятий поріг: Таволжанський, Таволжаний, Таволжанной, Таволжан, а справжня назва — Таволжана забора.

Проти «голови» Таволжаного острова стоять два камені Кабани, вони ж інакше Черевко та Черевча або Черевченя. Перша назва походить од того, що камені подібні до справжніх кабанів, що мовби плавають по воді; друга назва вийшла од лоцмана Черевка, який «тут потерся об камінь».

Супроти Черевка та Черевченяти, під лівим берегом Дніпра, стоїть невеликий острів Орлів, зазначений на «Плані ріки Дніпра» Єгора Арапова 1780 року 127, тепер відомий у лоцманів під назвою Бобрового. Він має 360 саж. довжини, 35–50 саж. ширини, 15–25 ф. (за літнього рівня води в Дніпрі) височини, інакше б дес. і 533 кв. саж. площі землі.

На голові острова каміння з окремими високими скелями, на прохвісті пісок — одміть. Колись на ньому був гарний дубовий ліс, та його сплюндрували, і лишились тільки пеньки та низькорослі чагарники. Взагалі рослинність острова бідна. Року 1890 на ньому було кілька молодих дерев дубу, чорного осокору та верби. Із дрібних дерев — крушина, або жостір, бересклет, брусника, шелюг, дрік, зіновать. Із трав'янистих — тюльпан, будра, підбіл, седум, горобиний щавель, нехвороща, дивина, гребінчатий пирій. Од суходолу острів одділяється річищем завширшки коло 70 саж. у весняну повідь. Проти острова на суходолі крутий, кам'янистий спад, зарослий кущами дрібнолісся. Там сила чорних гадюк та великих жовтобрюхів.

За часи Запоріжжя на Орловому острові був рибальський кіш запорожця Орла. Він просушував тут свої мережі та кодоли й тут же прожив увесь свій вік. З 1779 року по 1860 рік цей острів належав родові Свистунових, потім того перейшов до російських купців. В 1845 та 1877 роках його затопляла дуже висока весняна вода. Року 1887 опинився він у руках німців-колоністів.

З лівого боку, супроти південного кінця острова, прохвістя, входить у Дніпро балка Орлова, там колись ріс хороший дубовий ліс, на що указують багато пеньків та декілька молодих дерев, які уціліли до нашого часу. Там же була й хата запорожця Орла, де він жив зимою.

З правого боку в річці, супроти південного кінця острова Орлового, стоїть камінь Крячиний, або Крячок. Влітку на ньому завжди сідають крячки, од яких і вийшла назва каменя. Весною камінь ховається у воді, і тоді місцеві люди звуть його Крячиною заборою.

Нижче Орлового острова підходять до Дніпра з лівого боку одна за одною балки: Велика Бицулина, Мала Бицулина і Таволжанка, і тут же впадає в очі невеликий, але дуже високий, скелястий, славний своєю назвою острів Перун, за місцевою вимовою Перун, навіть Перен.

Коли, через що й хто саме дав таку назву цьому острову — невідомо, але те, що говорять про цей острів місцеві столітні діди-оповідачі, нагадує те, що говорить 988 року руський літописець про Перуна, поганського бога наших далеких предків.

«Яко приде Володимеръ повеле кумиры испроврещи, овыи сещи, а другыя огньви предати; Перуна же повеле привязати къ коневи хвосту и влещи с горы по Боричеву на ручай, и 12 мужа пристави бити жезлиемь. Се же не яко древу чюющу, но на поругание бесу, иже прельщаше симъ образом человекы, да возместье приметь отъ человекъ… И, влекому же ему по Ручаеви къ Днепру, плакахуся его неверныи людье, еже бо не бяху приняли крещения; и привлекше и вринуша и въ Днепре. И пристави Володимеръ, рекъ: аще кгде пристанеть ви, то отревайте его отъ берега, доньдеже порогы пройдетъ; тогда охабитеся его. Они же повеленеє створиша. Яко пустиша и пройде сквозе пороги, изверже и ветръ на рень, яже і до сего дни словет Перуня рень».

— Подивіться ви на цей острів Перун та й скажіть, на кого він схожий.

— Та на кого ж?

— На змія: оце, де найвища його частина, це голова; оце по середині, де перепояска, це його стан; а оце, де його кінець, це його хвіст.

І справді, як подивишся на острів Перун трохи оддаля, то побачиш перед собою немов би якесь величезне чудище, що простяглось вздовж лівого берега Дніпра головою на північ, а хвостом на південь з перехватом на середині.

— Це був колись такий поганський бог у наших предків, і стояв він десь у Києві, так київський князь Святославський, як прийняв святий закон Христа, звалив того бога на землю, одтяг його до Дніпра та й шпурнув у воду. То він як поплив, як поплив та опинився аж між порогами та оце тут і перекинувся в острів.

— Ото так і було?

— Ото так мені казав мій дід, а він прожив на віку дев'яносто п'ять годів, так йому за його довгий вік довелось багато чого чути.

Можна думати, що в давню давнину цього острова зовсім не було, а була висока прибережна скеля, яка дуже висовувалась у лівий берег Дніпра. В одну велику весняну повідь дужий навал води, дійшовши до високої кам'яної прибережної скелі і не мігши