Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

У жодному з причорноморських міст не будували вже такі значні споруди, як у минулі часи. З одного напису 335 р. відомо, що на Боспорі працював архітектор Євтихій, який наглядав за будівництвом оборонної стіни [КБН, 1112]; при цареві Дуптуні пантикапейці спорудили башту [КБН, 67]. Постійні набіги варварів зі Степу і піратських загонів боранів, остготів, герулів, які намагалися пограбувати останнє, що залишилося в боспорських містах, примушувало передусім оборонятися. Можливо, що при співправлінні царів Радамсадія і Рескупорида IV у другому десятиріччі IV ст. у Пантикапеї було поставлено невеликий храм [КБН, 66]. Якийсь час у деяких містах могли функціонувати старі храми, портики, вівтарі, інші громадські споруди, однак ніяких конкретних свідчень щодо такого припущення немає.

У міських кварталах Тіри, Ольвії, Кітею, які вже не дотримувалися регулярного планування, розміщували виробничі комплекси і зерносховища. Відкриті залишки жител свідчать, що в більшості випадків їх будували з необробленого або грубо обробленого каміння, двори і вулиці не замощувались, не було інших елементів благоустрою. Таким чином, у період загального занепаду античної культури поступово зникали віковічні еллінські традиції в містобудівництві, архітектурі, побуті.

І все ж таки населення міст, хоч і незрівнянно менших і бідніших, продовжувало ще зберігати саме еллінські традиції, звичаї, обряди, навички. Слід думати, що і в цей час тут превалювала грецька мова. В Ольвії і Тірі епіграфічні пам'ятки невідомі, але в Херсонесі і особливо на Боспорі вони безперечно свідчать про збереження чистоти літературної мови [IOSPE, І2, 450; КБН, 36, 58—60, 66, 1112 тощо]. Побутова мова, зрозуміло, увібрала в себе чимало слів, імен і термінів, запозичених у різних етносів. Грамотність населення порівняно з І—II ст. н. е. набагато зменшилася. Не збереглося ніяких свідчень про літературну й музичну творчість, не говорячи вже про філософські та наукові вчення. Згідно з наведеними вище лапідарними пам'ятками, в Пантикапеї працювали різьбярі почесних, будівельних та надгробних написів, які використовували загальноприйняті на той час шрифти. Жителі міст продовжували користуватися попередніми лінійно-ваговими і грошовими системами [КБН, 816][1239]. Однак випуск монет на Боспорі припинився в 30—40-х роках IV ст., у Херсонесі — ще раніше: у другій третині III ст. До того ж слід відзначити значну деградацію художнього стилю та схематизм портретних та міфологічних зображень на монетах останнього етапу.

У Пантикапеї деякий час зберігалася традиція статуї царям та політичним діячам з почесними написами ставити на мармурових постаментах [КБН, 58—60]. Так, Рескупориду V було встановлено три статуї, від яких збереглися фрагментовані постаменти. Написи на них відбивають прийняту раніше титулатуру боспорського царя. Пам’ятники в Пантикапеї встановили гераклеоти і, певно, їх було виготовлено в Гераклеї Понтійській. Разом з цим на Боспорі знайдено фрагменти місцевих вапнякових стел із зображенням загробної трапези та вершника в короткому хітоні, що стримує коня перед нападом ведмедя [КБН, 846, 1056]. Обидві пам’ятки датовані: відповідно часом царювання Хедосбія і 307 р. Архітектурний декор і орнаментація стел теж мають еллінські риси (фронтон, стилізована лаврова гілка). Більшість написів другої половини III — першої чверті IV ст. зберігають загальноприйняту формулу, яка була введена ще в класичний час: АГАΘНІ TYXHI — «У добрий час».

Якщо згадані вище пам'ятки можуть свідчити про те, що на Боспорі в цей час працювали скульптори, архітектори, різьбярі лапідарних написів, то стосовно художників, коропластів, першокласних ювелірних майстрів, твори яких користувались широким попитом у різних верств населення до готських походів, нічого конкретно сказати неможливо.

У III—IV ст. в Херсонесі та Пантикапеї існувало кілька майстерень по виготовленню керамічних, скляних і металевих виробів, проте останні не відзначалися особливими художніми якостями. Посуд і прикраси із скла характеризуються меншою різноманітністю форм. Значна їх частина привозилася з центрів Східного Середземномор'я, зокрема Єгипту й Сирії, а також із районів Рейну.

Червонолаковий посуд декоровано найпростішими орнаментами (хвиляста лінія, насічки, штамповані клейма у вигляді пальмет, півнів, зайців, дельфінів, хрестів тощо). Особливого розмаху набуває виробництво ліпного посуду з різноманітною орнаментацією, в деяких випадках навіть відродженням чи новим винайденням архаїчних мотивів. Проте кераміка втрачає характерні для еллінського посуду елементи, передусім у Тірі. Тут поширюються провінційно-римські, черняхівські, гетські типи.

У боспорських похованнях знаті III—IV ст. трапляються імпортні та місцеві ювелірні вироби поліхромного стилю, на яких золото поєднувалося з різнокольоровими камінцями, емалями, скельцями[1240]. Велику роль у нівелюванні прикладного мистецтва в цей час відігравали придунайські провінції, де виготовлялося багато речей (фібул, підвісок, браслетів, посуду тощо) на імпорт.

При етнічній строкатості в містах і збіднілості більшості населення почався поступовий занепад політеїзму — основи основ релігії еллінів протягом тисячоліття. Цей процес відбувався внаслідок посилення синкретизації багатьох культів через зростання ролі божеств східного походження та нових релігійно-містичних течій, що в свою чергу сприяло виникненню різних сакральних організацій типу боспорських фіасів, які поклонялися Богу Всевишньому. Розширення зв'язків з малоазійськими та придунайськими римськими провінціями теж привнесло свій колорит в духовне життя боспорців і херсонеситів. При цьому, звичайно, слід підкреслити, що населення міст, особливо з найбільш консервативних і малограмотних верств, шанувало старі божества. Так, у Херсонесі в III—IV ст. відправлялися домашні культи Партенос, Геракла, Діоніса-Сабазія, Зевса, Гери та, певно, багатьох інших олімпійських божеств[1241]. В офіційному пантеоні, судячи з останніх античних монет, як і раніше, популярністю користувалися Партенос і божество Херсонас. Вони, особливо Херсонас, уособлювали давні полісні традиції, свободу херсонеської громади, яка повсякчас намагалася будь-що залишатися вільною від влади Римської імперії. Тривалість давньоеллінських релігійних вірувань і звичаїв пояснюється порівняно більшою однорідністю етнічного складу населення, в якому переважали греки за походженням, збереженням полісного укладу життя, загальним консерватизмом релігійного світогляду в кризовий період.

У IV—VI ст. продовжувало функціонувати панеллінське святилище Ахілла на Левці. Різноманітні вотиви і монети (останні — часів Юстиніана) свідчать, що навіть у період вже значного розвитку християнства в Причорноморському регіоні сюди все ще заїжджали поодинокі шанувальники цього героя-бога і за еллінським звичаєм залишали йому свої скромні дари — посуд, персні, монети.

У Тірі й Ольвії, як уже відзначалося, в І—II ст. значно посилився синкретизм окремих культів і вірувань, простежується прагнення до монотеїзму, однак християнство тут не знайшло підтримки. Зовсім інша ситуація склалася на Боспорі, а дещо пізніше й у Херсонесі. Саме в боспорських містах вже в І—III ст. особливого поширення набули «універсальні» за своїми функціями синкретичні божества східного походження: Серапіс та Ісіда, Мітра, Зевс-Серапіс тощо. Значну роль в