Теорія кваліфікації злочинів: Підручник. - Віталій Володимирович Кузнєцов

У кожному складі злочину вирізняють низку необхідних його елементів: об’єкт; об’єктивну сторону; суб’єкт; суб’єктивну сторону[42]. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що, своєю чергою, виключає кримінальну відповідальність такої особи.

Кожен з елементів складу злочину містить властиві йому ознаки. До ознак об’єкта належать:

— суспільні відносини (власне об’єкт злочину);

— предмет злочину;

— потерпілий від злочину.

Об’єктивну сторону характеризують такі ознаки:

— суспільно небезпечне діяння;

— злочинні наслідки;

— причиновий зв’язок між діянням і наслідками, що настали;

— місце;

— час;

— спосіб;

— обстановка;

— знаряддя;

— засоби вчинення злочину.

Ознаки суб’єкта:

— фізична особа;

— осудність;

— вік кримінальної відповідальності;

— ознаки спеціального суб’єкта.

Суб’єктивну сторону утворюють такі ознаки:

— вина;

— мотив;

— мета;

— емоційний стан.

Усі ознаки складу злочину поділяються на дві великі групи:

1) обов’язкові — необхідні ознаки складу злочину, притаманні всім без винятку злочинам:

• суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом (об’єкт злочину);

• суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність);

• ознаки загального суб’єкта злочину (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

• вина (умисел або необережність);

2) факультативні (необов’язкові) — ознаки, властиві не всім, а тільки деяким складам злочинів:

• предмет злочину та потерпілий від злочину;

• злочинні наслідки, причиновий зв’язок між діянням і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину;

• ознаки спеціального суб’єкта (службове становище, фах, родинні зв’язки тощо);

• мотив, мета й емоційний стан.

Коли факультативні ознаки безпосередньо вказані у кримінальному законі чи випливають з його змісту, вони стають обов’язковими для цього складу злочину та підлягають встановленню й доказуванню.

Об’єкт злочину — це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди чи створюючи загрозу завдання такої шкоди. У кримінальному праві найбільш поширеною є триступенева класифікація об’єктів «по вертикалі». Згідно з нею, розрізняють загальний, родовий і безпосередній об’єкти. Відмітною рисою такої класифікації є те, що вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, її окремі групи та конкретні суспільні відносини повною мірою відповідають взаємовідносинам філософських категорій «загального», «особливого» («спеціального») та «окремого» («конкретного»). Усе це дає змогу визначити об’єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення.

Загальним об’єктом злочину є сукупність усіх суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону, тобто система об’єктів кримінально-правової охорони. Родовий об’єкт злочину — це частина загального об’єкта, що становить окрему групу однорідних або тотожних суспільних відносин, які утворюють певну сферу суспільного існування. Родовий об’єкт відображає ступінь суспільної небезпечності певної групи злочинів, отож є своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у групи для подальшого розташування таких груп в Особливій частині КК. Безпосередній об'єкт злочину — це частина родового об’єкта, котра охоплює ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він заподіює шкоду. Наприклад, безпосереднім об’єктом при вбивстві є життя конкретної особи, при викраденні майна — державна, комунальна чи приватна власність, при хуліганстві — громадський порядок у кафе, на стадіоні, в кінотеатрі тощо.

Окрім класифікації безпосередніх об’єктів «по вертикалі», виділяють їх класифікацію «по горизонталі». Сутність останньої полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта розрізняють основний (головний) і додатковий об’єкти. Це відбувається тоді, коли одним і тим же злочином завдається шкода кільком суспільним відносинам. Отож, мова йде про багатооб’єктні злочини, в яких одні безпосередні об’єкти є основними, а інші — додатковими. Наприклад, при пошкодженні об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, якщо це спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 292 КК України), основним безпосереднім об’єктом є нормальна робота зазначених трубопроводів, а додатковим — життя особи, пожежна безпека, довкілля; при посяганні на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їхньою діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), основним безпосереднім об’єктом є система правосуддя, а додатковим — життя особи.

Основним (головним) безпосереднім об’єктом злочину називаються ті суспільні відносини, посягання на які становить суспільну сутність злочину та заради охорони яких законодавець створив відповідну кримінально-правову норму. Завдяки основному безпосередньому об’єктові визначається суспільна небезпечність злочину, структура відповідного складу злочину та його місце в системі Особливої частини КК. Додатковим безпосереднім об’єктом злочину є ті суспільні відносини, яким завдається чи щодо яких виникає загроза завдання шкоди поряд з основним об’єктом. Розрізняють додатковий необхідний (обов’язковий) безпосередній об’єкт і додатковий факультативний (необов’язковий) безпосередній об’єкт.

Додатковий необхідний об’єкт злочину — це суспільні відносини, котрим при вчиненні певного злочину завжди спричиняється шкода. Наприклад, у складі розбою основним безпосереднім об’єктом є власність, а додатковим необхідним — життя та здоров’я особи. Додатковий факультативний об’єкт злочину — це ті суспільні відносини, яким при вчиненні конкретного злочину в одному випадку завдається шкода, а в іншому це не відбувається (приміром, здоров’я при вчиненні зґвалтування — ч. 1 ст. 152 КК України).

Предмет злочину — це речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин; це — факультативна ознака, що виявляється не в усіх злочинах. Наприклад, при крадіжці об’єктом злочину є право власності, а предметом