Дмитро Байда-Вишневецький - Юрій Володимирович Сорока
Згідно з думкою більш пізніх дослідників, козаки Вишневецького заснували фортецю на Малій Хортиці лише з дозволу запорожців, котрі розташувалися тут задовго до приходу Вишневецького. На підтвердження своєї теорії ці науковці наводять такі аргументи, як недоцільність з стратегічних міркувань зведення укріплень на Малій Хортиці, що б дало ворогам, у разі нападу, безперешкодно висаджуватись на південній частині острова. Окрім того, як доказ більш ранньої присутності козаків на Хортиці, можуть бути використані результати археологічних розкопок[7], проведених у 1978–1980 роках працівниками історико — культурного заповідника «Запорозька Січ». Спираючись на ці результати, науковці стверджують, що дослідження виявило на території острова кілька напівземлянок. Є припущення, що ці напівземлянки були прообразами козацьких куренів. Встановлено, що будівлі перебували на одному і тому ж місці протягом декількох століть. Вони мали характер постійних осель, в яких чітко простежуються залишки печей, господарських ям тощо. Поблизу розкопаних напівземлянок були знайдені осколки кераміки, наконечники стріл, ножі, замки, ключі, леміш плуга. Знахідки належать до різних століть. Найбільш пізні з них датуються XII–XIV століттями. І хоч залишків фортифікаційних споруд археологами знайдено не було, результати розкопок наштовхують на думку про існування укріплених поселень на Хортиці на самому початку формування козацтва. Адже в той неспокійний час жити й господарювати в пониззі Дніпра, не маючи для прикриття укріпленого у військовому відношенні житла, було просто неможливо. А відсутність слідів фортифікації легко пояснити примітивністю стародавніх укріплень і тим, що побудовані вони були, скоріш за все, з дерева, якого на Хортиці вдосталь.
Все ж, намагаючись бути точним, можемо зазначити, що більш — менш аргументовані джерела називають першим козацьким укріпленням на Хортиці саме побудовану Вишневецьким фортецю. Відомо, що цитадель мала потужні стіни з декількома захисними вежами, була обкопана глибоким ровом. Гарнізон її складали 300 «козаків, бояр і служебників». І хоч це була ще не у повному розумінні козацька січ з власним самоврядуванням, старшиною і військовою організацією, потрібно відзначити, що саме Дмитрові Вишневецькому Запорозьке військо завдячує своїм пізнішим розвитком. Саме з Вишневецьким козаки прийшли на Хортицю, щоб започаткувати свою власну республіку, котрій судилося проіснувати на Запорожжі до кінця XVIII століття. Як справедливо зауважив історик М. Ф. Владимирський — Буданов, Хортицька фортеця стала гніздом «низовой вольницы, которая послужила потом зерном будущей Сечи». Цілковито припустимим є також твердження М. С. Грушевського, який у статті, присвяченій історичним заслугам Дмитра Вишневецького, назвав князя «духовним батьком огнища нової української плебейської республіки». Любомир Винар теж вважає замок на Хортицькому острові «першим прототипом козацької Січі, в якій розвивалося військове й господарське життя запорожців». Звідси логічним буде припустити, що Хортицький замок, побудований князем Вишневецьким, був не просто першим з відомих укріплених міст в Запорожжі, він став своєрідним прототипом козацької фортеці, яка, утвердившись на острові Томаківка в 60–70–х роках XVI століття, дістала назву Запорозької Січі.
Проіснувала побудована Вишневецьким фортеця недовго. Якщо у згадках за 1554 рік ми знаходимо лише твердження про наказ Сигізмунда II Августа побудувати на острові Хортиця «городок», то вже в 1557 році хроністи зазначають, що фортеця була зруйнована татарами під час одного з набігів. Але ще до цього Дмитро Вишневецький певною мірою втратив інтерес до фортеці на Хортиці. Він сконцентрував свої зусилля на досягненні союзу з Московським царством, котре розглядав як союзника у боротьбі проти татар. Вишневецьким і козаками проводилась підготовка походу проти Кримського ханства, що мав відбутися спільно з підданими московського царя.
Боротьба Московської держави з татарамиПередумови союзу Дмитра Вишневецького
та Івана Грозного
Не тільки прикордонні староства польсько — литовської держави потерпали від татар і мусили вести з ними запеклу боротьбу. Позбутися загрози збоку Кримського ханства було й на руку московському царю, землі якого не менше аніж Україна страждали від татарських набігів. І спроби довести кримському хану, що йому варто зменшити свою агресію, робились у Москві неодноразово, особливо починаючи від сорокових років XVI сторіччя. На ту пору трон Московської держави посідав Іван IV Грозний, окрім іншого, відомий боротьбою з татарами, яку вів протягом майже усього свого життя.
У першій половині XVI століття, переважно в роки правління ханів з кримського роду Гіреїв, держава — побратим Кримського ханства — Казанське ханство — вела постійні війни з Московським князівством. Всього казанські хани здійснили близько сорока походів на московські землі. В основному від дій казанських татар страждали околиці Нижнього Новгорода, В'ятки, Владимира, Костроми, Галича, Мурома і Вологди. «Від Криму і від Казані до півземлі порожньо було», — писав у своїх спогадах Іван Грозний, описуючи наслідки татарських навал. Намагаючись знайти мирні способи врегулювання конфлікту, Москва підтримала у боротьбі за престол у Казані лояльного їй правителя Шах — Алі, який, ставши казанським ханом, схвалив проект унії з Москвою. Але в 1546 році Шах — Алі був вигнаний казанською знаттю, яка звела на трон хана Сафа — Гірея з вороже налаштованої до Москви династії тих самих кримських ханів. Після цього Іван Грозний вирішив вдатися до активних дій і усунути загрозу, яка йшла від Казані. «Починаючи з цього моменту, — вказує історик, — Москва висунула план того, що остаточного зруйнує Казанське ханство». Було здійснено три великих походи проти Казанського ханства, останній з яких закінчився захопленням Казані. Він відбувся у 1552 році.
Після того
