Хто і де зірвав бліцкриг - Федір Трохимович Моргун

Голова КДБ Семичастний наставив жучків-підслуха-чів у кабінеті, на кухні та навіть під ліжком у спальні маршала. Доносив у Політбюро і влаштував Жукову нестерпне життя. Його зробили самітником. Боячись провокацій, він навіть зі своїм сватом, маршалом Василев-ським, не зустрічався. Хто-хто, а маршал Жуков був добре обізнаний про страшні втрати Червоної Армії влітку й восени 1941 року, і в даному випадку він оцінює допомогу союзників об'єктивно.

Снарядів, патронів і пороху на випадок війни у нас було достатньо. Проте основна частина цих запасів була захоплена ворогом улітку 1941 року. 303 підприємства, що випускали боєприпаси, ми втратили до листопада 1941-го. На цих заводах вироблялося в місяць понад 13 мільйонів корпусів снарядів, мін, авіабомб, біля 8 мільйонів підрива-чів. Були захоплені п'ять із восьми порохових заводів.

Були періоди, коли в багатьох найтяжчих боях наші льотчики воювали здебільшого на американських літаках. Наше літакобудування було відновлене великою мірою за допомогою американського алюмінію.

У 1943—1945 роках більшість наших піхотинців були одягнені в шинелі з американського сукна, а черевики майже всі ми носили лише американські.

Цукор, багато видів консервів були також зарубіжні. Американська тушкована свинина була головною їжею на фронті.

Ось неповний перелік матеріалів і зброї, відправлених Радянському Союзу з 7 листопада 1941 року по 20 вересня 1945-го тільки із СІЛА (без Англії): 14795 літаків, 7556 танків, 51503 джипи, 375883 вантажних автомобілі, 8071 тягач, 8218 зенітних гармат, 131633 автомати, 313650 тонн вибухівки, 1981 паровоз, 11155 товарних вагонів, 90 транспортних суден, 105 кораблів протичовнової оборони, 197 торпедних катерів, 4062000 тонн харчових продуктів, 2540000 тонн сталевого прокату, 2422000 тонн пального, 764000 тонн хімікатів, 3786000 шин і 15417000 пар армійського взуття (ж. «Америка», 1985, вересень, № 346, с. 18).

Я кажу про це до того, що, якби армії Кирпоноса не затримали німців біля Києва, то крах міг би статися наприкінці осені, і тоді б нам допомога не зарадила. Та оскільки вистояти в 1941 році Червоній Армії вдалося, а американці здійснили подвиг біля Мідуею, то все відбулося так, як відбулося, але, втрати наші, хоча й величезні, могли би бути просто жахливими.

Гітлер у своєму прагненні знищити слов'ян міг би добитися мети, але, на наше щастя, йому не дали цього зробити війська Червоної Армії, народи СРСР і наші союзники.

Великі звершення наших хоробрих воїнів під Москвою, Сталінградом, Курськом і Бєлгородом, на всіх інших ділянках у 1942—1945 роках заслуговують слави й поваги ще більших, ніж ми це робимо. Полководці й воєначальники Жуков, Ко-нєв, Рокосовський, Толбухін, Мерецков, Малиновський, Москаленко, Ватутін, Тимошенко, Черняховський, Єременко, Чуйков, Василевський, Говоров, Воронов, Гречко, Якубов-ський та багато-багато інших заслужили глибоку повагу нашого народу й вічну пам'ять. Та серед цих славних імен повинне бути й прізвище Кирпоноса. Його ратні подвиги в обороні Південно-Західного фронту величезні, а трагічна загибель була геройською. Помираючи, він рятував Батьківщину — Радянський Союз, рідну Україну й свою честь.

Характерна деталь: перед відступом до урочища Шумейко-вого за ним прислали літак, щоб евакуювати в тил. Кирпонос відмовився, залишився разом зі штабом, своїми товаришами, щоб разом вийти з оточення або розділити лиху долю. І вчинив мудро. Більше того, він вчинив високоморально щодо тих, хто разом із ним боровся до останку, бився на смерть.

У літак, присланий для вивезення його з оточення, Кирпонос розпорядився повантажити тяжко пораненого генерал-полковника 1.1. Людникова. І через багато років останній напише: «Кирпоносу я зобов'язаний життям» (И. И. Людни-ков. Дорога длиною в жизнь. — М.: Воениздат, 1969, с. З).

А ось що повідомляє в своєму листі учасник оборони Києва лейтенант А. Ачкасов:

«Пам'ятаю, наприкінці серпня фашисти скинули листівки з картою Київського укріпрайону. У них, як завжди, говорилося про марність нашого опору. Нас запевняли, що командуючий фронтом генерал Кирпонос здався в полон. Командуючий, зібравши командирів і політпрацівників 1-го зведеного полку, запитав:

— Усі читали листівки?

— Так, — відповіли ми хором.

— Так ось, запам'ятайте й передайте всім, що я в полон ніколи не здамся, буду боротися, доки по мені не проповзуть фашистські танки.

Він сказав це з такою силою і пристрастю, що в мене мурашки по тілу побігли. Не бачив особисто, як загинув наш командуючий, але в тому, що тримався він до останку, не сумніваюся — такою він був людиною». (Ці рядки з листа лейтенанта Ачкасова надіслала автору дочка генерала Кирпоноса Євгенія Михайлівна).

Фронтовики вірили своєму командуючому, а от Верховний Головнокомандуючий Сталін вірив фашистським листівкам і геббельсівській пропаганді. Читач у цьому переконається, коли я нижче розповім, із яким цинізмом в повісті говорив про Кирпоноса Сталін першому секретареві Далекосхідного крайкому партії Боркову й командуючому Особливим Далекосхідним військовим округом генералу армії Опанасенку: «ЛюдиБерії вважають, що Кирпонос перебіг до Гітлера й уже працює на німців. Я цього також не виключаю».

Підкреслюю: Кирпонос у той фатальний час діяв мудро, залишившись на бойовому посту серед своїх оточених військ. Багато воєначальників упевнено заявляють, що його неминуче чекала б доля командуючого Білоруським фронтом генерал-полковника Павлова, героя війни в Іспанії, якого Сталін наказав розстріляти за поразку в Білорусії. Кирпоноса обов'язково зробили б хлопчиком для побиття за чужі гріхи, а особливо за ті, які зробив Сталін. Його б розстріляли й уміло «довели» б його провину за втрати в Україні.

До цього часу ні істориками, ні військовоначальниками твердо не заявлено, що Кирпонос і його солдати, затримавши ворога в боях за Київ на два місяці, зірвали гітлерівський бліцкриг.

Страшно уявити собі, що б могло бути, якби Гудеріан у липні від Смоленська ринувся на Москву. Адже тут тільки 340 кілометрів. І якби німці її захопили, то японці також виступили б проти нас, а не проти американців. Адже все висіло на волосинці.

Де і коли б закінчилася війна? Якою ціною? Я часто задумуюся над цим. Адже в той час танкісти Гудеріана майже не зазнали втрат. А після боїв у київському котлі їх залишилася тільки половина. Генерал Гальдер це документально підтвердив.

Хто воював у кінці листопада і в грудні на Московському напрямі, той знає, яка була того року сувора зима. Безкінечні російські простори покриті глибоким снігом. Крижаний вітер миттєво замітав сліди танків, автомашин і кінних військових обозів. Дороги тижнями були непрохідними для автомобілів. Німецькі солдати без зимового обмундирування. Наші далекосхідні і сибірські дивізії, котрі підійшли