Історія війни козаків проти Польщі - П'єр Шевальє
Вони так само, як і католики, моляться святим, пречистій діві та апостолам, свята яких урочисто відзначають. Але понад усе, принаймні руські, шанують /50/ святого Миколая, єпіскопа мірлікійського, якого оточують особливим культом.
Їхнє хрещення, сповідь, вінчання, висвячення священиків та єлеєпомазання трохи відрізняються від наших. Різниця євхаристії[70] полягає в тому, що вони причащаються під обома видами і що в них дітей причащають з трьох років. Для хворих вони мають окрему проскурку, яку освячують під час страсного тижня.
Їхні пости частіші та суворіші від наших, оскільки сповідуючі грецьку релігію утримуються не лише від м’яса, але також від масла, молока, сиру, яєць та навіть від риби і живляться тільки капустою, буряками, грибами та іншими овочами. Серед них є такі побожні, /51/ що споживають лише хліб та воду, за винятком все ж субот і неділь.
Усе це не означає, що московити не напиваються часто у піст, бо вірять, так само як і поляки, що пиття, яке б надмірно воно не було, посту не ламає. У них чотири пости на рік: перший відповідає нашому великому посту й триває сім тижнів, другий починається через вісім днів після трійці і кінчається на свято Петра і Павла, третій – з 1 серпня до успіння богородиці, останній же – перед різдвом, яке починається за п’ятнадцять днів до нашого.{30} Вони так само протягом року утримуються від скоромного щосереди та щоп’ятниці.
Зрештою, крім відмінності в способі причащатися /52/ і вимоги, щоб священики та диякони були одру-
женими, немає різниці, принаймні щодо основних релігійних принципів, поміж ними і греками, з якими їх в’яже спільність поглядів, а до того ще вісімдесят років тому всі руські визнавали константинопольського патріарха. Відтоді великому князеві Московії спало на думку іменувати та призначати московського архієпіскопа,[71] якого після цього призначення висвячують два чи три церковні сановники. Єпіскопи Чорної та [72] Південної Русі створили відтоді немовби окрему церкву. Нарешті, побачивши, що в їхній країні поширюються лютеранська та кальвіністська секти, і шукаючи способу, щоб зміцнитися, вони вирішили під час одного з соборів відновити зв’язок своєї церкви з католицькою.{31} З цією метою вони відрядили 1595 р. до Рима двох з-поміж себе, які від імені церкви Чорної Русі прочитали декларацію про свій символ віри перед папою та кардиналами у відповідності з догмами правовір’я та Трідентського собору{32} при єдиній лише умові, що буде збережено обряд грецької церкви, якого вони й дотримуються від часу унії з католицькою церквою на вселенському соборі у Флоренції;{33} проте згодом вони знову повернулися до схизми. /53/Розвідка про перекопських татар
На світі існують два великих народи, які живуть більш-менш однаково, визнають ту саму релігію і є того самого, принаймні так вони твердять, походження.[73] Це араби і татари. Перші займають частину Азії та Африки, а другі населюють усі північні землі згаданої частини світу – Азії, аж до Європи. Деякі з цих народів більше цивілізовані, мають міста і удосконалюються в науках та в мистецтві, але більшість веде сільське і кочове життя, мешкає лише в шатрах і хижах або і просто під відкритим небом, захоплюється не обробітком землі, а тільки полюванням, війною чи, вірніше, грабіжництвом та не має інших багатств, крім своїх стад.
Татари поділяються на орди,[74] араби ж – на гелі або кобелі, і всі ці народи зовсім не змішуються поза своїм племенем чи родом, звідки, мабуть, походить їхня велика схожість та деякі риси обличчя, за якими їх можна легко відрізнити від інших народів.
Татари, які по суті є скіфами, відомі під цією наз- /54/ вою приблизно чотириста років. Деякі автори, як Лейнклав та інші, виводять етимологію цієї назви від ріки Тартар,{34} а інші – від назви країни, в якій колись жили татари.
Деякі твердять, що назва тартари невірна і перекручена, що їх треба називати татари або тотари – слово, яке по-сірійському означає залишок – і припускають, що ці народи є залишки десяти ізраїльських племен, яких Сальманазар та його попередники {35} привели як полонених до Ассірії, а вони потім вирішили відділитися від язичників і перейти в незаселені землі, щоб віддатися своїм релігійним обов’язкам та дотримуватися законів, якими вони колись нехтували.
Татарія, за Маженом, ділиться на п’ять частин. Перша – це Мала, або Перекопська Татарія, названа також Кримом. Друга частина – це Азіатська Сарматія, в якій живуть численні татарські орди, піддані /55/ великого московського князя, як череміси, ногаї, заволжани, а також казанські та астраханські татари. Третя – це Загатай, або країна узбеків, чи Скіфія, що лежить по той бік гори Імаюс, яка знаходиться між ріками Шезель, колишньою Яксарт, та Жегонь, або Окс, і до якої належить Бактріана та Согдіана. Саме в цій Татарії панував пресловутий Тамерлан. Четверта – це Катай, або Скіфія, – по той бік Імаюса, її звичайно називать Великою Татарією, хан якої кілька років тому став володарем Китаю. П’ята частина – це старовинна Татарія, або Скіфія, невідома Птолемеєві, найбільше висунута на схід та Північ Азії.
Мала Татарія, що колись називалася Таврійський
Херсонес, зветься Перекопською Татарією від міста Перекопа, розташованого на перешийку півострова, і по-слов’янському означає перекопане місце, бо там є рів, який перетинає цей перешийок. /56-58/Цю країну називають також Кримом за назвою одного з головних міст.
Колишніми мешканцями там були таврійці, які дали назву цій країні; потім прибули греки і створили численні колонії; пізніше кілька татарських орд, які вийшли з околиць Каспійського моря, спустошивши частину Азії і перейшовши Волгу, захопили цю країну, приблизно 460 років тому, за винятком деяких портів, між іншими і Кафи, яку здобули генуезці
